ЗНАЧЕННЯ ЕКСПРЕСІЇ КІ-67 ДЛЯ ПРОГНОЗУВАННЯ ПЕРЕБІГУ МІСЦЕВО-РОЗПОВСЮДЖЕНОГО ГОРМОНОЗАЛЕЖНОГО РАКУ МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ

DOI: 10.32471/oncology.2663-7928.t-24-2-2022-g.10608

Удосконалення підходів до лікування пацієнток з раком молочної залози (РМЗ) є актуальною проб­лемою у зв’язку з високими показниками захворюваності та збільшенням кількості випадків патології, резистентної до медикаментозної терапії [1–4]. Відомо, що одним з основних методів комплексного лікування при місцево розповсюдженому РМЗ є гормональна терапія, головним завданням якої є зниження продукції естрогенів, нормалізація їх балансу та/або блокування впливу на злоякісно трансформовані клітини [5, 6]. У неоад’ювантному режимі гормональна терапія (НГТ) також рекомендована для пацієнтів з протипоказаннями до хірургічного лікування або хіміотерапії [7, 8]. Лікарськими засобами, що найчастіше використовуються для антиестрогенової терапії при місцево-розповсюдженому РМЗ, є тамоксифен та ториміфен. Препаратами вибору також є інгібітори ароматази (летрозол, анастрозол) [9, 10]. Багаторічний клінічний досвід вказує на те, що найвища ефективність гормональної терапії (до 80%) спостерігається у випадках, коли пухлинні клітини позитивні за експресією як рецепторів естрогенів (РЕ), так і рецепторів проге­стерону (РП). Проте 10–15% випадків РМЗ, позитивних за експресією рецепторів стероїдних гормонів, не є чутливими до гормональних препаратів, що інколи призводить навіть до стимуляції пухлинного росту [11–13].

Останніми роками для прогнозування ефективності гормональної терапії використовують низку молекулярних маркерів, серед яких активно досліджують маркери проліферації злоякісно трансформованих клітин [12]. Універсальним маркером для оцінки проліферативної активності є білок Ki-67 [14, 15]. Антитіла до Ki-67 виявляють проліферувальні клітини, що знаходяться у різних фазах циклу. Це найбільш надійний і чіткий маркер проліферації. Антиген Ki-67, що виявляється відповідними моноклональними антитілами, є протеїном з коротким циклом існування, який руйнується протягом 1,5–2 год. Тому антитіла до Ki-67 виявляють тільки клітини, що діляться. У точці G₀ клітинного циклу білок не виявляється, як і на початку G₁-фази. Ki-67 з’являється наприкінці фази G₁, його рівень поступово наростає протягом S-фази і досягає максимуму під час мітозу [16, 17]. Ki-67 є надійним індикатором проліферації практично у всіх злоякісних новоутвореннях людини, у тому числі в тканині РМЗ. На думку деяких авторів, зниження рівня Кі-67 у операційному матеріалі хворих вказує на чутливість РМЗ до медикаментозного лікування, у той час як підвищення експресії цього показника асоціюється з несприятливим перебігом пухлинного процесу [15].

Незважаючи на велику кількість досліджень, присвячених пошуку молекулярних маркерів РМЗ, на сьогодні не існує єдиної точки зору щодо прогностичного значення Кі-67 у хворих на місцево-розповсюджену гормонозалежну форму цієї онкопатології. Враховуючи зазначене, метою роботи було дослідити особливості експресії Кі-67 у пухлинних клітинах хворих на гормонозалежний РМЗ, що отримували НГТ, та з’ясувати значення цього протеїну для прогнозування агресивності перебігу пухлинного процесу.

ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

В основу роботи покладено ретроспективний аналіз безпосередніх та віддалених результатів лікування 110 хворих на місцево-розповсюджений гормонозалежний РМЗ ІІ–ІІІ стадії, які перебували на амбулаторному лікуванні на базі КНП «Закарпатський протипухлинний центр» упродовж 2011–2020 рр. і дали інформовану згоду на використання клінічних даних у наукових цілях. Стадію пухлинного процесу визначали згідно з класифікацією TNM (6-те видання, 2009 р.).

Усі хворі, що увійшли до дослідження, отримували НГТ, що включала тамоксифен (20 мг/добу в моно­режимі, 2–4 цикли) або летрозол (2,5 мг/добу, 2–4 цикли). Ефективність НГТ оцінювали з кожним циклом (місяцем) за даними мамографії та ультра­звукової діагностики молочних залоз згідно з критеріями RECIST 1.1 [18].

Усім пацієнткам проведено хірургічне лікування (квадрант- або лампектомія з регіональною лімфодисекцією, радикальна мастектомія за Маденом). В ад’ювантному режимі проводили поліхімотерапію (ПХТ) у пацієнток з високим ризиком прогресування, за схемами, які стандартно застосовують у хворих на РМЗ: СМF, АС, ТС (4–6 курсів). Після операції проводили променеву терапію на післяопераційний рубець, пахвову, парастернальну та надключичну ділянки (апарат «TERAGAM», разова вогнищева доза — 2 Гр, сумарна вогнищева доза — 42–44 Гр). Хворим із позитивною експресією РЕ у видаленій пухлині на тривалий час призначали гормональну терапію за прийнятими схемами (тамоксифен, інгібітори ароматази) залежно від індивідуальних клінічних даних.

Морфологічні та імуногістохімічні дослідження проведено у відділенні патоморфології КНП «Закарпатський протипухлинний центр». Гістологічний тип видалених пухлин верифікували під час морфологічного дослідження (забарвлення гематоксиліном та еозином) відповідно до Міжнародної гістологічної класифікації Всесвітньої організації охорони здоров’я (2004).

Імуногістохімічне дослідження Ki-67 у клітинах РМЗ проводили на операційному матеріалі. У якості первинних антитіл використовували моноклональні антитіла, які є специфічними до Кі-67 (клон МІВ-1, Dako Cytomation, Данія). Для детекції реакції використовували систему візуалізації Dako (EnVision Detection Systems, Peroxidase/DAB, Rabbit/Mouse, Denmark). Експресію Кі-67 оцінювали напівкількісним методом. Кінцевий результат обчислення виражали у відсотках: до 30% — низька, більше 30% — висока експресія Кі-67.

Статистичну обробку результатів проводили за допомогою програми медико-біологічної статистики GraphPad Prism v.6.05 (GraphPad Software Inc., США). Аналіз спряженості ознак проводили з використанням методу Хі-квадрат. Дані представлені у вигляді відсоткового співвідношення для відносних величин. Виживаність хворих аналізували за методом Каплана — Мейєра, достовірність між кривими — за log-rank test. Достовірними вважали розбіжності за р <0,05.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Залежно від схеми НГТ учасниць дослідження було розподілено на 2 групи: 1-шу групу становили 50 хворих, що отримували тамоксифен, 2-гу групу — 60 пацієнток, яких лікували летрозолом.

Загальну клінічну характеристику хворих наведено в табл. 1. Як видно з наведених даних, хворі обох груп були практично одного віку; більшість — з менопаузою. У 1-й групі вік коливався в межах 46–79 років (середній — 54,2 ± 3,9 року), в 2-й групі — 52,4±5,4 року з інтервалом 48–78 років. За гістологічною будовою переважав інфільтративний протоковий РМЗ (72 та 75% відповідно) помірного ступеня диференціювання (76,0 та 70,0%, відповідно). У всіх пацієнток відмічали РМЗ, позитивний за експресією рецепторів стероїдних гормонів.

Частка хворих на РМЗ ІІ та ІІІ стадії у 1-й групі становила 66,0 та 34,0%; у 2-й групі — 71,7 та 28,3% відповідно. Проведене до початку лікування комплексне обстеження (рентгенологічне, ультразвукове, лабораторне) виявило у 84,0 та 83,4% пацієнток 1-ї та 2-ї груп, відповідно, метастази (N1–3) у реґіо­нарні лімфатичні вузли.

Залежно від ступеня вираженості клінічного ефекту НГТ (згідно з критеріями RECIST) хворих кожної групи було розподілено на 2 підгрупи. У 1-шу увійшли 75 хворих на РМЗ, які продемонстрували позитивну відповідь на НГТ (повну регресію пухлини відзначено у 4, часткову — у 71 хворої), у 2-гу — 35 жінок з пухлинами, резистентними до проведеного лікування, серед яких у 29 хворих відмічена стабілізація росту пухлини, а у 6 виявлено прогресування пухлинного процесу на фоні НГТ (табл. 2).

Встановлено, що незалежно від механізму дії гормонального препарату у хворих обох досліджених груп, що отримували НГТ, відзначався позитивний ефект, проте ефективність летрозолу була вищою (χ² = 10,920, р <0,05). Відносна кількість випадків з частковою регресією пухлини у групах пацієнток, що отримували як тамоксифен, так і летрозол, становила 60,0 та 68,3% відповідно, у 6,7% пацієнток відзначено повну регресію пухлини після лікування летрозолом (табл. 2). Відсутність ефекту від проведеної НГТ спостерігали у 40,0% хворих, що отримували тамоксифен (стабілізація та прогресування пухлинного процесу у 28,0 та 12% досліджених відповідно), та у 25,0% пацієнток, що лікувалися летрозолом (стабілізація) (див. табл. 2).

Примітка: *р <0,05 порівняно з хворими, що отримували тамоксифен.

Було проаналізовано зв’язок між рівнем Кі-67 в пухлинних клітинах РМЗ та клінічним ефектом НГТ. Як видно з даних, наведених на рис. 1, у більшості (63,3%) пухлин хворих, які продемонстрували відповідь на лікування тамоксифеном, визначено низький рівень експресії Кі-67. У групі пацієнтів, що отримували летрозол, позитивна відповідь на терапію також асоціювалася з низьким рівнем експресії Кі-67 (у 75% випадків, як за повної, так і у разі часткової регресії пухлинного процесу). Найбільшу кількість випадків РМЗ з високим рівнем експресії Кі-67 зареєстровано у групі хворих зі стабілізацією та прогресуванням пухлинного процесу, що отримували НГТ тамоксифеном (78,5 та 83,3% відповідно), у той час як у групі пацієнтів з відсутністю відповіді на терапію летрозолом (стабілізація росту пухлини) кількість випадків РМЗ з високим рівнем Кі-67 була достовірно меншою (56,0%, p <0,05).

Враховуючи отримані дані щодо зв’язку експресії Кі-67 із чутливістю гормонозалежного РМЗ до НГТ, проаналізовано виживаність хворих з урахуванням рівня експресії зазначеного білка у пухлинних клітинах. Як свідчать дані, представлені на рис. 2, безрецидивна виживаність пацієнток із РМЗ, що отримували тамоксифен або летрозол у неоад’ювантному режимі, була вищою за наявності низького рівня експресії Кі-67 у пухлинних клітинах. Рецидиви захворювання у пацієнток, що отримували тамоксифен або летрозол, за високої експресії Кі-67 у пухлинних клітинах визначали на 14 (p <0,05) та 12% (p <0,05) частіше, ніж у хворих з низькою проліферативною активністю РМЗ.

Таким чином, отримані дані підтверджують переваги використання летрозолу у неоад’ювантному режимі у порівнянні з тамоксифеном для лікування пацієнток з гормонозалежним РМЗ. Виявлено зв’язок експресії Кі-67 із чутливістю гормонозалежного РМЗ до НГТ тамоксифеном та летрозолом, а також з показниками безрецидивної виживаності хворих, що вказує на перспективність його використання для прогнозування агресивності перебігу пухлинного процесу.

ВИСНОВКИ

1. Встановлено гетерогенність відповіді гормонозалежного РМЗ на гормональні препарати з різним механізмом дії у неоад’ювантному режимі. Більшу кількість випадків гормонозалежного РМЗ з позитивною відповіддю на НГТ зафіксовано під час використання летрозолу у порівнянні із застосуванням тамоксифену (75,0 проти 60,0%).

2. Доведено зв’язок рівня експресії Кі-67 із чутливістю гормонозалежного РМЗ до НГТ. Високі показники Кі-67 у пухлинних клітинах зареєстровано у хворих із резистентними до тамоксифену або летрозолу новоутвореннями, для яких характерна стабілізація та прогресування пухлинного процесу.

3. Визначено, що 3-річна безрецидивна виживаність хворих, що отримували тамоксифен або летрозол у неоад’ювантному режимі, була достовірно вищою за низького рівня експресії Кі-67 у пухлинних клітинах.

4. Обґрунтовано можливість використання показників експресії Кі-67 у пухлинних клітинах для прогнозування агресивності перебігу гормонозалежного РМЗ та планування індивідуалізованої тактики лікування.

Дослідження проведено у рамках виконання науково-дослідної роботи «Персоніфікація терапії у пацієнтів зі злоякісними пухлинами», номер державної реєстрації 0121U108116, термін виконання — 2021–2025 рр.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Ferlay J, Colombet M, Soerjomataram I, et al. Cancer statistics for the year 2020: An overview. Intl J Cancer 2021; 149 (4): 778–89. doi: 10.1002/ijc.33588.
2. Hanker AB, Sudhan DR, Arteaga CL. Overcoming endocrine resistance in breast cancer. Cancer Cell 2020, 37 (4), 496–513. doi: 10.1016/j.ccell.2020.03.009.
3. Szostakowska M, Trębińska-Stryjewska A, Grzybowska EA, et al. Resistance to endocrine therapy in breast cancer: molecular mechanisms and future goals. Breast Cancer Res Treat 2019; 173 (3): 489–97. doi: 10.1007/s10549-018-5023-4.
4. Tang Y, Wang Y, Kiani MF, et al. Classification, treatment strategy, and associated drug resistance in breast cancer. Clin breast cancer 2016; 16 (5): 335–43. doi: 10.1016/j.clbc.2016.05.012.
5. Diaby V, Tawk R, Sanogo V, et al. A review of systematic reviews of the cost-effectiveness of hormone therapy, chemotherapy, and targeted therapy for breast cancer. Breast Cancer Res Treat 2015; 151 (1), 27–40. doi: 10.1007/s10549-015-3383-6.
6. Waks AG, Winer EP. Breast cancer treatment: a review. JAMA 2019; 321 (3): 288–300. doi: 10.1001/jama.2018.19323.
7. Spring LM, Gupta A, Reynolds KL, et al. Neoadjuvant endocrine therapy for estrogen receptor–positive breast cancer: a systematic review and meta-analysis. JAMA Oncology 2016; 2 (11): 1477–86. doi: 10.1001/jamaoncol.2016.1897.
8. Barchiesi G, Mazzotta M, Krasniqi E, et al. Neoadjuvant endocrine therapy in breast cancer: current knowledge and future perspectives. Int J Mol Sci 2020; 21 (10): 3528. doi: 10.3390/ijms21103528.
9. Ali S, Rasool M, Chaoudhry H, et al. Molecular mechanisms and mode of tamoxifen resistance in breast cancer. Bioinformation 2016; 12 (3): 135. doi: 10.6026/97320630012135.
10. Manna S, Holz MK. Tamoxifen action in ER-negative breast cancer. Signal transduction insights 2016; 5: STI-S29901. doi: 10.4137/STI.S29901.
11. Hilton HN, Clarke CL, Graham JD. Estrogen and progesterone signalling in the normal breast and its implications for cancer development. Mol Cell Endocrinol 2018; 466: 2–14. doi: 10.1016/j.mce.2017.08.011.
12. Regan MM, Pagani O, Francis PA, et al. Predictive value and clinical utility of centrally assessed ER, PgR, and Ki-67 to  select adjuvant endocrine therapy for premenopausal women with hormone receptor-positive, HER2-negative early breast cancer: TEXT and SOFT trials. Breast Cancer Res Treat 2015, 154(2), 275–86. doi: 10.1007/s10549-015-3612-z.
13. Iqbal BM, Buch A. Hormone receptor (ER, PR, HER2/neu) status and proliferation index marker (Ki-67) in breast cancers: Their onco-pathological correlation, shortcomings and future trends. Med J Dr. DY Patil University 2016; 9(6): 674. doi: 10.4103/0975-2870.194180
14. Menon SS, Guruvayoorappan C, Sakthivel KM, et al. (2019). Ki-67 protein as a tumour proliferation marker. Clin Chimica Acta; 491: 39–45. doi: 10.1016/j.cca.2019.01.011.
15. Alco GUL, Bozdogan A, Selamoglu D, et al. Clinical and histopathological factors associated with Ki-67 expression in breast cancer patients. Oncol letters 2015; 9(3): 1046–54. doi: 10.3892/ol.2015.2852.
16. Sun X, Kaufman PD. Ki-67: more than a proliferation marker. Chromosoma 2018; 127(2): 175–86. doi: 10.1016/j.tibs.2018.08.004.
17. Sobecki M, Mrouj K, Colinge J, et al. Cell-cycle regulation accounts for variability in Ki-67 expression levels. Cancer Res 2017; 77(10): 2722–34. doi: 10.1158/0008-5472.CAN-16-0707.
18. Mukherjee P, Sharma S, Sheikh ZA, et al. Correlation of clinico-pathologic and radiologic parameters of response to neoadjuvant chemotherapy in breast cancer. Indian J Cancer 2014; 51 (1): 25–9. doi: 10.4103/0019-509X.134610.

Адреса для листування:
Придко О.С.
88000, Ужгород, вул. Бродлаковича, 2
Ужгородський національний університет
E-mail: kaf-oncology@uzhnu.edu.ua
Одержано: 21.07.2022