ЕКСПРЕСІЯ БІЛКА КІ-67 У КЛІТИНАХ МНОЖИННИХ МЕНІНГІОМ

ВСТУП

Менінгіоми головного мозку становлять 20–24% усіх пухлин нервової системи. У переважній більшості це доброякісні пухлини, але частина з них має тенденцію до рецидиву, малігнізації, метастазування навіть при тотальному видаленні. Множинні менінгіоми (ММ) виявляють у 1–10% хворих з менінгіомами, вони — самостійна клінічна форма, що характеризується тенденцією до проградієнтного клінічного перебігу. Також ММ виявляють у структурі нейрофіброматозу ІІ типу. Протягом останніх років широко використовують імуногістохімічне визначення ряду білків-маркерів для оцінки проліферативної активності новоутворень [1, 10, 16, 17, 20, 21, 26,

32, 35, 36]. Відомо, що кількість клітин, які експресують ядерний білок Кі-67, достовірно відображає проліферативну активність пухлини, а індекс проліферації (ІП) — один з важливих показників при верифікації клінічного прогнозу різних пухлин нервової системи [4, 11, 12, 25], у тому числі менінгіом

[2, 5, 8, 18,19,22,30]. Дані різних публікацій про величину ІП у менінгіомах коливаються залежно від гістоструктури останніх від 0,5 до 35% (у деяких — до 55%) [14, 23, 24, 27]. До того ж у літературі зустрі- чаються лише поодинокі повідомлення про визначення ІП (за експресією Кі-67) у ММ. За повідомленням . і співавторів [31], імуногістохімічне дослідження менінгіом проведено 20 хворим з нейрофіброматозом ІІ типу, але ці результати не внесені до загального аналізу.

Мета роботи — визначення та зіставлення варіантів клінічного перебігу захворювання у хворих з ММ супратенторіальної локалізації, морфологічних характеристик останніх, аналіз ІП у пухлинних вузлах.

ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Клінічний аналіз проведено на підставі обстеження та лікування хворих з ММ (93 хворих), які протягом 1984–2005 рр. були госпіталізовані у Інститут нейрохірургії ім. А.П. Ромоданова. Усіх хворих прооперовано, проведено гістологічне дослідження видалених менінгіом. Матеріалом для імуногістохімічного дослідження була тканина менінгіом 13 хворих віком від 40 до 67 років (чоловіків – 3, жінок – 10).

Клініко-діагностичне обстеження включало огляд нейрохірурга, офтальмолога, отоневролога, психоневролога. Можливості неврологічної діагностики ММ обмежені внаслідок домінування симптоматики окремого (найбільшого) пухлинного вузла та відсутності клінічних проявів інших пухлин у більшості випадків. З інструментальних методів діагностики ураження головного мозку використовували комп’ютерну томографію, магнітно-резонансну томографію, каротидну та селективну ангіографію, магнітно-резонансну ангіографію, радіоізотопну сцинтіграфію. Основний метод визначення кількості та локалізації ММ — магнітно-резонансна томографія, особливо з використанням внутрішньовенного введення контрастної речовини. Гістологічне дослідження проводили після забарвлення зрізів операційного матеріалу гематоксиліном еозіном і за методом Ван-Гізона. Проліферативний потенціал пухлини оцінювали за експресією білка Кі-67, який присутній в активних фазах клітинного циклу (1, S, 2 і M). Для імуногістохімічного дослідження проводили фіксацію матеріалу протягом 18–24 год 10% розчином нейтрального забуферного формаліну та заливали парафіном. Це дослідження проводили на зрізах товщиною 5 мкм, що розміщували на адгезивні скельця. Використовували моноклональні антитіла до білка Кі-67. Імунне забарвлення візуалізували стрептовідін-біотиновим методом з використанням набору LSAB («DAKO», Данія).

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Клінічна картина ММ складалась з таких симптомів: загальномозкова симптоматика виявлена у 56 хворих, вогнищева — у 18; поєднання загальномозкових і вогнищевих симптомів — у 19 хворих. У 10 хворих відзначали епісиндром. Звертає увагу значна кількість хворих із загальномозковою симптоматикою, що може бути зумовлене наступним: за рахунок множинності пухлин відбувається підвищення внутрішньочерепного тиску, порушення ліквородинаміки, збільшення об’єму мозку (за рахунок набряку), подразнення судин та оболонок мозку. Гіпертензійний синдром виявлено у 12 хворих і частіше (у 8 випадках) його виявляли при поєднанні ММ

супратенторіальної локалізації з невріномами або менінгіомами задньої черепної ямки. У більшості хворих (84%) симптоми захворювання з’явились за 1–3 роки до госпіталізації, у 14% —від 3 до 10 років, у 2% — більш як за 10 років. У 1 випадку анамнез становив 35 років.

Для проведення аналізу отриманих результатів, хворих розподілили на 3 групи згідно з характером розвитку ММ. До 1-ї групи (первинно-множинні менінгіоми) увійшли хворі, у яких діагностовано ММ при первинному обстеженні; до 2-ї (вторинно-множинні менінгіоми) — хворі, у яких ММ з’явились після перенесеної первинної операції з приводу менінгіоми поряд з місцем попередньої операції (мультицентричність росту), а також на певній відстані (місцеве метастазування). 3-ю групу становлять 11 хворих, у яких виявлено ММ разом з симптомами нейрофіброматозу другого типу (НФ2), у 1-шу групу увійшло 64 хворих: жінок — 34, чоловіків — 30. Вік хворих становив від 13 до 79 років (середній вік від 48,6 ± 1,7). Усіх хворих прооперовано. У 2-гу увійшли 18 хворих: чоловіків — 8, жінок — 10. Усіх хворих прооперовано від двох до восьми разів, у середньому — 2,8 операцій на одного хворого. Вік хворих становив від 35 до 69 років (середній вік від 56,1 ± 2,5). У 2 хворих (жінки) виявляли метастазування менінгіом під апоневроз поза межами післяопераційного рубця на відстані 3–4 см. У 3 хворих ММ з’явились після 1-ї операції, у інших — після 3-ї. Період ремісії становив з останньої операції до моменту діагностування ММ від 7 до 96 міс. При порівнянні даних гістологічного дослідження видалених пухлин при багаторазових оперативних втручаннях встановлено наростання атипії пухлин у всіх випадках (табл. 1).

Таблиця 1

Динаміка розвитку вторинно-множинних менінгіом з урахуванням їх гістоструктури та ІП

1ММ з’явились після 1-го оперативного втручання; 2І, ІІ, ІІІ ступінь анаплазії менінгіом.

Відповідно до класифікації пухлин нервової системи ВООЗ (1993, 2000) менінгіоми поділяють на 3 типи гістоструктури (ступені анаплазії): І – типові, ІІ – атипові, ІІІ – анапластичні. Розподіл хворих за ступенем анаплазії та характером розвитку ММ наведено у табл. 2.

Таблиця 2 Розподіл хворих у різних клінічних групах за ступенем анаплазії

У групі первинно-множинних менінгіом у значній кількості прооперованих хворих діагностовано ати-

пові (79,8%) і анапластичні (10,9%) менінгіоми, тоді як типової структури — тільки 9,3%. Отримані нами результати суперечать існуючим даним про переважну кількість менінгіом типової структури у хворих з поодинокими пухлинами (атипові і анапластичні менінгіоми становлять 10–20%) [22]. Це може відображати первинну біологічну агресивність ММ.

Серед типових менінгіом (І тип) нами виявлено такі гістологічні варіанти: 1) менінготеліоматозний,

фібробластичний, 3) ангіоматозний, 4) змішаний. Типові менінгіоми характеризуються рівномірним розташуванням клітин і помірним поліморфізмом ядер, фігури мітозів рідкі, а вогнища некрозів — відсутні. Атипові менінгіоми мають структуру близьку до типових, але відрізняються деякими гістологічними особливостями: вираженим поліморфізмом клітин і ядер, ділянками щільного розташування клітин з дрібними ядрами і без видимої цитоплазми. Для атипових менінгіом характерно формування вогнищ некрозів і поява у пухлині фігур мітотичного поділу – у середньому до 1 у полі зору. Анапластичні (злоякісні) менінгіоми мають різко виражену структурну та клітинну атипію, що проявляється вираженим клітинно-ядерним поліморфізмом або наявністю мономорфних клітин з гіперхромними ядрами. Загальні гістологічні ознаки злоякісних менінгіом — дуже щільне розташування клітин по всій структурі пухлини, а також наявність множинних фігур мітозів (від 10–15 в одному полі зору) і вогнищ некрозу різних розмірів. У хворих з ММ виявляють поєднання пухлин різного ступеня злоякісності.

При гістологічному дослідженні одночасно видалених ММ виявляли різноманітність гістоструктури цих пухлин. Так, у 5 хворих виявлені вузли як менінготеліоматозні, так і фібробластичні; фібробластичні й ангіоматозні; фібробластичні й атипові; фібробластичні та анапластичні. Повідомлення T. Tmita і співаторів [37] співпадає з нашими результатами. Вони описують випадок видалення двох менінгіом різної гістоструктури у хворої віком 61 рік: парасагітальна менінгіома була фібробластична (Кі-67 — 1%), а сфеноідальна — анапластична (Кі-67 – 30%). Б.С. Хомінський [3] вказував, що у різних ділянках менінгіоми можуть бути відмінності у гістологічній структурі. За даними . a. і співавторів [13] з 19 хворих з ММ, яким проведено видалення пухлин, 12 мали однакову гістоструктуру пухлин, а 7 хворих — різні гістологічні типи. Накопичений на сьогодні матеріал дає підстави стверджувати, що ММ — група клітинної гетерогенності, яка при однотипній локалізації та морфологічній будові пухлин має індивідуальну чутливість до іоні- зації, цитостатиків, гормонального лікування, імунотерапії [27, 28].

D. Sim[33] запропонував градацію радикальності видалення менінгіом, яку використовують у всьому світі. Але результати ретроспективних багатоцентрових досліджень свідчать, що навіть при радикальному (Sim1) видалені конвексітальних

менінгіом, рецидив через 5, 10 і 15 років відзначають

у 7, 20 і 32% відповідно [15], а при субтотальному — продовжений ріст у 37, 55 і 91% з високим ступенем повторної операції (25, 44 і 84% відповідно) [29]. Ймовірність рецидиву менінгіом залежить від її гістобіологічних властивостей, локалізації та об’єму хірургічного втручання [6, 33]. Так, при менінгіомах типової, атипової і анапластичної структури (класифікація ВOОЗ), рецидив через 5 років відзначали у 3, 38 і 78% відповідно [15]. При сфеноідальних менінгіомах, при тотальному видаленні — через 5 і 10 років у 34 і 54% відповідно [29]. За даними O. DJі співавторів [9] у групі з менінгіомами кавернозного синуса (119 хворих) тотальне видалення проведено у 61%; рецидив через 5 років відзначали у 19% випадків, а при частковому видаленні — у 38%. За матеріалами клініки May(581 первинно оперований хворий з менінгіомами), S.L. Staі співавтори [34] показали, що ймовірність продовженого росту менінгіом підвищується у чоловіків до 40 років при частковому видалені пухлини і при розташуванні пухлини у оптохіазмальній ділянці, а також при підвищеному мітотичному індексі менінгіом. При 10-річному терміні спостереження кількість рецидивів становила 25% при тотальному і 61% — при частковому видаленні пухлини.

Тактика хірургічного лікування ММ була направ-

лена на видалення пухлинного вузла, що викликає неврологічну симптоматику і створює умови для розвитку оклюзії лікворних шляхів, а при можливості і інших пухлинних вузлів у ділянці операційного доступу. Повторне оперативне втручання планували залежно від загального стану хворого і вираженості гіпертензійного синдрому. 4 хворих (6%) оперовані через 15–20 днів після першої операції у зв’язку із збереженням гіпертензійного синдрому (на очному дні зберігались виражені застійні диски зорових нервів, ускладнені плазморагіями). 7 хворих — 3 і більше разів (максимально 8 операцій) протягом 4–12 років.

Результати одночасного гістологічного та імуногістохімічного дослідження ММ наведено у табл. 3.

Таблиця 3 Розподіл ММ за гістоструктурою та експресією Кі-67

*Наведені середні значення ІП для первиннота вторинно-множинних менінгіом; у дужках — граничні індивідуальні коливання ескпресії Кі-67.

Імуногістохімічне забарвлення Кі-67 виявляли у різних вузлах одного і того ж хворого з неоднаковою частотою. Різне значення ІП для ММ може свідчити про гетерогенність менінгеальних вузлів. Попри виразні індивідуальні коливання звертає увагу значна відмінність середнього значення ІП у двох групах: при вторинно-множинних пухлинах проліферативна активність — вища. Якщо оцінювати отримані ре-

зультати порівняно з поодинокими менінгіомами, величина Кі-67 у яких збільшується з кожною наступною операцією, можна підтвердити попередній висновок про наростання пухлинної атипії.

Отримані дані можуть бути використані для планування консервативної терапії (хіміо-, гормоно-, променева терапія), визначення терміну післяопераційного контрольного томографічного обстеження та прогнозування перебігу захворювання.

ВИСНОВКИ

1. ММ головного мозку — гетерогенна група, що відображає багатовогнищевий характер пухлинного процесу.
2. Вторинно-множинні менінгіоми характеризуються наростанням атипії, підвищенням експресії Кі-67, високою біологічною агресивністю і тенденцією до продовженого росту та малігнізації.

ПОДЯКА

Автори роботи вдячні за надану допомогу у проведенні досліджень та у підготовці статті Л.М. Захарцевій (канд. мед. наук, заввідділенням патоморфології міської онкологічної лікарні).

ЛІТЕРАТУРА

1. Копнин БП. Мишени действия онкогенов и опухолевых супрессоров: ключ к пониманию базовых механизмов канцерогенеза. Биохимия 2000; 65: 5–33.
2. Коршунов АГ, Шишкина ЛВ, Голанов АВ. Пролиферативные маркеры в менингиомах: иммуногистохимическое исследование и анализ прогностической значимости. Архив патол 2002; 64: 29–33.
3. Хоминский БС. Патоморфология и классификация менингеом (арахноидэндотелиом). Архив патол 1958; 20 (6): 3–20.
4. Шацева ТА, Мухина МС. Антиген Кi-67 в оценке опухолевой пролиферации. Его структура и функции. Вопр онкологии 2004; 50 (2): 157–64.
5. Abramovich C, Prayson RA. MIB-1 lablliiicib-

   i, aiv, amaliat miimaty 90 tm.

   m Pathl 1998; 29: 1420–7.

6. Adegbite AB, Khan MI, Paine KWE, Tan LK. Thc-

   citacaial miimaatical tatmt. J N-

   1983; 58: 51–6.

7. Akeyson EW, McCutcheon IE. Maamt BiaA-

   ivItacaial Miima. Ocly 1996; 10 (5): 747–59.

8. Cattoretti G, Becker MHG, Key G, et al. Mclal atibiaait cmbiat atthKi-67 ati(MIB-1 aMIB-3) tct liaticllimicwav-cmali-ixaaicti. J Pathl 1992; 168: 357–63.
9. De Jesus O, Sekhar LN, Parikh HK, et al. L-tm llw atitwith miimaivlvithcavi-

   : cc, i, a qality li. Ny 1996; 39: 915–20.

10. Holden JA, Townsend JJ. DNA timaII-alha aa liatimakiatcytic lamthctal – vytm: clatiwith MIB1 xiaatit vival. MPathl 1999; 12: 1094–100.
11. Hopf NJ, Bremm J, Bohl J, Perneczky A. Imaaalyi

    liaticllitmthhmavytm: aimmhitlical ty with mclal Atiby Ki67. N-

    1994; 35: 917–23.

12. Hsu DW, Efird JT, Hedley WET. MIB-1 (Ki-67) ix atamiwth act-alha (Talha) immactivi-

    ty a iiicat tic ict miima. N-

    athl Al Nbil 1998; 24: 441–52.

13. Huang H, Buhl R, Hugo HH, Mehdorn HM. Cliical ahitlical atmltilmiimacmawith litay miima. Nl 2005; 27 (3): 324–32.
14. Ikeda H, Yoshimoto T. Immhitchmical ty aalatic miima with cial ctthhtyic chaitmiatilamt ti. ADiaPathl 2003; 7 (4): 214–22.
15. Jääskeläinen J. Smily cmltmval hitlically biitacaial miima: Latccata

    act icti cc i 657 atit. S Nl 1986;

    25: 461–9.

16. Kakinuma K, Tanaka R, Onda K, Takahashi H. Pliativttial ct itacaial miimaavalatby lablliiicBDUaKi-67, atmblitim. Acta Nchi1998; 140: 26–31.
17. Kämmerer U, Kapp M, Gassel AM, et al. A w aiimmhitchmical taii tchiq i th EViiatiby cmlx. J itchm Cytchm 2001; 49: 623–30.
18. Karamitopoulou E, Perentes E, Tolnay M, Probst A. Ptic iiicacMIB-1, 53, abcl-2 immactivity imiima. m Pathl 1998; 29: 140–5.
19. Kolles H, Niedermayer I, Schmitt C. Tilaach

    iaiaaimiimahitly, mhmty Ki-67/ltaii, acyti. Acta NchiWi1995; 137: 174–81.

20. Konstantinidou A, Patsorius E, Korkolopoulou P, et al.

    DNA tima II alha xi clat with cll

    liatibt t with cciitacaial miima.

    itathly 2001; 39: 402–8.

21. Kunishio K, Morisaki K, Matsumoto Y, Nagao S. DNA timaII alha tiamNA xiiitacaial miima. BaiTmPathl 2000; 17: 105–10.
22. Lanzafame S, Torrsi A, Barbagallo G, et al. Clatibtw hitlical a, MIB-1, 53, a cc i69 cmltly ctimay itacaial miimawith a 6 yamallw-. Pathl Pact 2000; 196: 483–8.
23. Louis D, Edgerton S, Thor A, Hedley-Whyte E. Pliaticll claatiaKi-67 immchmity ibaitm: a cmaativty. Acta Nathl 1991; 81: 675–9.
24. Madsen C, Shroder HD. Ki-67 immactivity imiima tmiati th liativ ttial miima i th mclal atiby Ki-67. CliNathl 1997; 16: 137–42.
25. MatsunoA,FujimakiT,SakakiT. Cliicalahitathlical aalyiliativttialct a-ct miima. Acta Nathl 1996; 91: 504–10.
26. Nakabayashi Hiromichi, Shimizu Keiji, Hara Mitsuhiro. Ptic SiiicacCycliA ExiiMiima. AliImmhitchm Ml Mhl 2003; 11 (1): 9–14.
27. Nakaguchi H, Fujimaki T, Matsuno A. Ptativ

    ial tmwth miima cabictby MIB-1 immhitchmity. Cac1992; 85: 2249–54.

28. Nakasu S, Nakajima M, Matsumura K, et al. Miima

    liatittial acliicailical at. N-

    y 1995; 37: 1049–55.

29. Newman SA. Miima: A qt thtimm tha-

    y. J N. 1994; 80: 191–4.

30. Perry A, Stafford S, Scheithauer B, et al. Thtic

    iiicacMIB-1, 53 alw-cytmty icmltly –

    ctimay miima. Cac1998; 82: 2262–9.

31. Roser F, Samii M, Ostertag H, Bellinzona M. ThKi-67

    liati ati i miima. Exic i 600 ca. Acta Nchi(Wi) 2003; 146 (1): 37–42.

32. Shibuya M, Ito S, Miwa T, et al. Pliativttial baitm, aalywith Ki-67 aati-DNA lymaalha mclal atibi, bmxyiilabli, acl- laaizict. Cac1993; 71: 199–206.

33. Simpson D. Thccitacaial miimaat ical tatmt. J Nl N Pychiaty 1957; 20: 22–39.

1. Stafford S, Perry A, Suman V, et al. Pimaily ctM-

   iima: OtcmaPtic acti581 MayCliic Patit, 1978 Thh 1988. MayCliPc 1998; 73: 936–42.

2. Striepecke E, Handt S, Weis J, et al. Clati hitly, cyttic a liati acti (Ki-67 aPCNA) qatitatby imaaalyiimiima. Pathl Pact 1996; 192: 816–24.
3. Takeuchi H, Kubota T, Kabuto M, et al. Picti i

   cchitlically bimiima: PCNA aKi-67 immhitchmical ty. SNl 1997; 48: 501–6.

4. Tomita T, Kurimoto M, Yamatani K, et al. Mltilmiimacitiibmiimaaaalatic miima. J CliNcic2003; 10 (5): 622–4.