ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ СЕЛЕКТИВНОЇ РЕНТГЕНОЕНДОВАСКУЛЯРНОЇ ВНУТРІШНЬОАРТЕРІАЛЬНОЇ ПОЛІХІМІОТЕРАПІЇ ПРИ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА РАК МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ

Скляр С.Ю.

Проаналізовано результати неоад’ювантного застосування селективної рентгеноендоваскулярної внутрішньоартеріальної поліхіміотерапії(рВАПХТ)при лікуванні хворих змісцевопоширеним раком молочноїз алози(МПРМЗ). Встановлено, що застосуванняр ВАПХТ супроводжувалося вираженим об’єктивним ефектом і достовірно покращувало віддалені результати комплексного лікування порівняно з групою хворих, які отримували неоад’ювантну променеву терапію у режимі дрібного фракціонування (СВД 40–45 Гр).


Результати аналізу динаміки захворюваності населення України на рак молочної залози (РМЗ) свідчать про її зростання за 1993–2003 рр. від 40,0 до 60,9 на 100 тис. населення, або більше ніж у 1,5 раза. За уточненими даними Національного канцерреєстру України в 2003 р. зареєстровано 15 787 випадків злоякісних новоутворень молочної залози, загальна кількість померлих від прогресування РМЗ серед жі- ночого населення становила 7869 (30,6 на 100 тис.), 13,4% з усіх, хто захворів, — не прожили 1 року [1]. На останні показники суттєво впливає рівень задавненості, а також адекватність технологій лікування. З кількості осіб, які захворіли вперше, у 8,2% виявлено IV, у 17,0% – III стадію пухлинного процесу. У світі щорічна кількість хворих на РМЗ становить понад 1 млн, і таку ситуацію Б.Т. Білинський та Я.В. Шпарик характеризують як «епідемію» РМЗ [2]. Ці дані свідчать про актуальність пошуку нових методів, спрямованих на підвищення ефективності лікування; навіть незначні успіхи у вирішенні цієї проблеми зумовлюють врятування багатьох тисяч років життя пацієнток.

До місцевопоширеного РМЗ (МП РМЗ), який реєструють в Україні до 48%, належать форми, що за класифікацією ТNM (2002) відносять до IIБ– IIIБ стадії, а також набряково-інфільтративні форми РМЗ (НІФ РМЗ). Тільки хірургічне лікування при такій поширеності пухлинного процесу забезпечує 5-річну виживаність лише у 20–27% пацієнток. Спочатку МП РМЗ був ідентифікований як іноперабельний. Широке застосування методів неоад’ювантної терапії (НАТ) дозволило підвищити радикальність оперативного втручання [3–6, 9]. Сучасний стандарт лікування МП РМЗ полягає у застосуванні неоад’ювантної променевої терапії (НПТ) або 4– 6 курсів хіміотерапії (НХТ) в поєднанні з операцією

та ад’ювантним лікуванням, що зумовлює 5-річну виживаність у 50–55% хворих.

Найчастіше використовують схеми поліхіміотерапії (ПХТ): АС, FAC, CАMF, CMFAV, AVCF, VAM,

VCAF, CAMP, CAP або таксани в поєднанні з антрациклінами (AT, TAC) [2–5, 8, 16]. В останні роки запропоновані методики системної високодозної ХТ [9, 10], субопераційної селективної внутрішньоартеріальної ПХТ [6, 7]. Більшість авторів віддають перевагу системній ПХТ [2–5], що передбачає введення хіміопрепаратів у венозне русло. Недоліком системної ПХТ є велика частка ускладнень, висока загальна токсичність, погіршення функції печінки та нирок і як наслідок — погіршення якості життя пацієнток, а також затримка операції. При системному введенні хіміопрепаратів у зв’язку з мієлосупресіями часто виникає потреба у дорогих колоніє- стимулюючих препаратах, що набагато підвищує собівартість протипухлинного лікування.

Питання поєднання НХТ із ПТ розглядають неоднозначно. Вважають, що найбільшу тривалість життя забезпечує при МП РМЖ комбінація НХТ та НПТ. Але при такому лікуванні (4– 6 курсів системної ПХТ, 12–31 тиж + дрібнофракційна ПТ, 3–4 тиж + 3–4 тиж після ПТ для зникнення променевих шкірних реакцій) операцію затримують більш як на півроку, що може призводити до метастазування первинної пухлини, особливо за наявності резистентності до ХТ і ПТ. При довготривалому протипухлинному лікуванні майже завжди виявляють лейкопенію, анемію, нейтропенію, тромбоцитопенію, пригнічення імунного статусу, що унеможливлює використання усього комплексу протипухлинних заходів. Це часто подовжує період проведення лікування, знижує його ефективність, спричиняє невтішні результати або припинення терапії . Усе наведене зумовлює актуальність

пошуку нових схем і методів НАТ при лікуванні пацієнток із занедбаними формами РМЗ.

В Інституті онкології АМН України співробітники відділу пухлин молочної залози та відділу рентгенохірургії та регіонарної хіміотерапії розробили та впровадили неоад’ювантну схему селективної рентгеноендоваскулярної внутрішньоартеріальної поліхіміотерапії (рВАПХТ) [11, 12]. Методику катетеризації судин для проведення рВАПХТ— пріоритетну, розроблену у відділі рентгенохірургії під керівництвом проф. О.Г. Югрінова почали застосовувати з 1990 р. [11]. Метод включає ангіографічне дослідження судин, що живлять пухлину, визначення ступеня її васкуляризації, рентгенохірургічну операцію – катетеризацію судин (a. femoralis, a. thoracica lat., a. thoracica int.) для підведення хіміопрепаратів до пухлинного осередка, проведення НПХТ з метою підвищення операбельності, в подальшому — проведення радикальної мастектомії та комплексу традиційних ад’ювантних протипухлинних заходів. При первинних НІФ РМЗ (відсутні чіткі межі пухлини, у процес залучається шкіра) рВАПХТ проводять як самостійний метод лікування в поєднанні з ПТ, СПХТ і гормонотерапією.

За допомогою ангіографічного дослідження з

високою точністю визначають топографічні особливості кровопостачання МП РМЗ, відповідну ангіографічну семіотику (діагностику яких проводять на 1-му етапі рентгеноендоваскулярного введення хіміопрепаратів), виявляють об’єм і характер ураження, зміни у процесі лікування, що відрізняє запропонований метод від інших. Неоад’ювантна селективна рВАПХТ передбачає опосередковане надходження цитостатиків у самостійні судини, що живлять пухлину, а також її метастази у регіонарних лімфовузлах (ЛВ), дозволяє «штучно» переводити її зі стану гіперваскуляризації у стан гіповаскуляризації. Метою даної роботи є сукупний аналіз об’єктивного ефекту лікувального патоморфозу та віддалених результатів застосування рВАПХТ у комплексному лікуванні хворих з МП РМЗ.

ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

За розробленим методом проліковано 141 пацієнтку віком від 20 до 69 років (табл. 1) з МП РМЗ. Один курс ВАПХТ проведено у 89 пацієнток (зі змі- ною місця встановлення внутрішньосудинного катетера для дії хіміопрепаратів на первинну пухлину і на регіонарні ЛВ – трансфеморальним і трансаксилярним шляхом); два курси — 28 пацієнткам; три – 13; чотири – 5; шість курсів ВАПХТ (при НІФ РМЗ) отримали 6 пацієнток. У 76 пацієнто крентгенохірургічне втручання проведено трансфеморальним шляхом, у 21 – трансаксилярним, у 44 — трансфеморальним і трансаксилярним (при НІФ РМЗ). Катетеризацію судин, що живлять молочну залозу, виконували з обох боків. З метою проведення рВАХТ були катетеризовані бокові, внутрішні, поверхневі грудні артерії, підлопаткові, підключичні артерії,

щитошийний та реберношийний стовбури. Застосовували доксорубіцин 60–75 мг/м2 та цисплатин 60–90 мг/м2. У контрольну групу уввійшли 154 пацієнтки порівнянного віку (див. табл. 1) з аналогічним поширенням пухлинного процесу (табл. 2), які у передопераційний період отримали курс НПТ за традиційною методикою дрібного фракціонування дози (СВД 40–45 Гр).

Після проведення неоад’ювантного лікування здійснювали радикальну мастектомію. Отримані дані свідчать, що проведення у передопераційний період селективної рВАПХТ не підвищує (порівняно з НПТ) ризик післяопераційних ускладнень. Після операції проводили ад’ювантне лікування за традиційними схемами (рекомендації періодичних конференцій у СанГаллені, 2003; 2005) залежно від поширеності та локалізації первинного пухлинного процесу, показників периферичної крові та імунного статусу. Проводили гормонотерапію (ГТ) протягом 2 років (хворі у репродуктивному віці отримували андрогени або аналоги релізінгфакторів, у період менопаузи – антиестрогени та інгібітори ароматази).

Таблиця 1 Вікова характеристика хворих, включених у дослідження

Вік, років

Група

основна

контрольна

n

%

n

%

20–29

3

2,1

0

0,0

30–39

33

23,4

31

20,1

40–49

55

39,0

46

29,9

50–59

41

29,1

55

35,7

60–69

9

6,4

22

14,3

Усього

141

100,0

154

100,0

За даними, наведеними у табл. 1, хворі основної групи (де застосовували рВАПХТ) більш молодого віку, тобто з гіршими прогностичними факторами за віком, ніж у контролі. За розподілом відповідно до стадії пухлинного процесу прогностично менш сприятливою була також основна група (див. табл. 2). У основній групі РМЗ II стадії (ІІА, ІІБ) діагностували у 31,2%, ІІІ стадії (ІІІА, ІІІБ) — у 68,8%; у контрольній групі – у 35,1 і у 64,9% пацієнток відповідно.

Таблиця 2 Характеристика хворих, включених у дослідження

за стадією РМЗ

Стадія РМЗ

Група

основна

контрольна

n

%

n

%

IIA

2

1,4

0

0,0

IIБ

42

29,8

54

35,1

IIIА

46

32,6

59

38,3

IIIБ

51

36,2

41

26,6

Усього

141

100,0

154

100,0

Таким чином, у хворих основної групи був гірший сукупний прогноз щодо виживаності. Більшість хворих, яких первинно вважали неоперабельними, були направлені до Інституту онкології з місцевих і обласних диспансерів як задавнені та проблемні у лікуванні.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Ефективність проведеної рВАПХТ оцінювали за змінами розмірів пухлини (які констатували клінічно, за результатами мамографії, ультразвукового дослідження у динаміці), за руйнуванням її судинного бар’єру (ангіографічне відображення), а також морфометрично (вивчення патоморфозу видаленої пухлини). Встановлено, що при проведенні рВАПХТ пухлини молочної залози можна «штучно перевести» зі стану гіперваскуляризації у стан гіповаскуляризації, що підвищує антибластичний та девіталізуючий ефект. Ангіографічні зміни мають фазний характер. Протягом 1–2 сеансів ВАПХТ відбувається «хімічне» наводнення судинного русла пухлини. Це визначають за характерним контрастуванням додаткової («резервної») мережі з найменших судин, що сумарно значно перевищує вихідний рівень васкуляризації. Після 2-го сеансу (2 доби) неможливо простежувати «резервні» судини окремо одну від одної внаслідок настання раннього та подовженого паренхіматозного «забарвлення» пухлини. Після 3-го сеансу рВАПХТ відзначають збіднення судинного рисунка пухлини. При цьому судинна архітектоніка зазнає глибоких змін. Облітерації піддається майже вся судинна мережа. Швидкість кровообігу різко знижується, настає стагнація. Пухлина «вимикається» із системи регіонарного кровотоку. У периферичних частках пухлини можуть контрастуватися колатеральні аферентні судини.

Найближчі результати рВАПХТ оцінювали у 69 пацієнток із вузловими формами та у 33 з НІФ РМЗ через 3–4 тиж після закінчення лікування. Оскільки досліджувані пацієнтки отримали комплексне лікування до 2000 р., найближчі результати спочатку оцінювали за критеріями ВООЗ [13], де за часткову регресію (ЧР) було прийняте зменшення пухлини більш як на 50%, а усі інші показники регресії оці- нювали як стабілізацію процесу (СП). За новими критеріями оцінки відповіді пухлини на терапію – RECIST [14–16] за ЧР прийнято вважати зменшення пухлини більш як на 30%. Тому для порівняння даних, опублікованих раніше, із сучасними ми використали терміни виражена регресія (ВР), (зменшення більш як на 50%) та ЧР (зменшення більш як на 30%, але менше 50%). Об’єктивний ефект лікування оцінювали за такою градацією: повна регресія (ПР), ВР і ЧР пухлини, СП. До загальної об’єктивної відповіді включали (ПР + ВР + ЧР, табл. 3).

Таблиця 3 Об’єктивний ефект проведення рВАПХТ у пацієнток із МП РМЗ*

Форма РМЗ

ПР

ВР

ЧР

СП

Вузлова, n = 69

6 (8,7)*

32 (46,4)

29 (42,0)

2 (2,9)

НІФ, n = 33

6 (18,2)

11 (33,3)

13 (39,4)

3 (9,1)

*n (%).

За даними клінікорентгеноангіографічного дослідження ПР пухлини характеризувалась зменшенням її розмірів до встановлення нормальної зональної анатомії, однорідністю ультразвукового сигналу; набряк та інфільтрація шкіри, кровоносна мережа пухлин протягом лікування повністю зникали. Відзнача-

ли появу кальцифікатів замість склерозованих судин. ПР пухлини виявлено у 6 (8,7%) пацієнток із вузловими формами РМЗ (у 4 – після 2 курсів ВАПХТ) та у 6 (18,2%) пацієнток з НІФ РМЗ (після 3–6 курсів). При ВР виявляли зменшення пухлини більш як на 50% порівняно з початковими даними; ультразвуковий сигнал — більш однорідний, виявляли гіперехогенні ділянки, але ще зберігалася гетерогенна структура пухлини; відзначено зменшення розмірів лімфатичних вузлів із підвищенням їх акустичної щільності, збіднення судинного рисунка пухлини. Судинна архі- тектоніка зазнавала глибоких змін, облітерувала більша частина судинної мережі, замість склерозованих судин виявляли кальцифікати. ВР відзначено у 46,4% пацієнток із вузловими формами та у 33,3% — з НІФ. При ЧР відзначали зменшення пухлини менш як на 50% порівняно з початковими даними; починала відбуватися її структурна перебудова, але залишалися гі- поехогенні ділянки; кількість кольорових судинних сигнал і в та кровоносна мережа у пухлинізмінювались мало; зберігався набряк шкіри. ЧР пухлини виявлено у 42,0% пацієнток із вузловими формами та у 39,4% — із НІФ. За критеріями RECIST виявлено СП у 2,9% пацієнток із вузловими формами та у 9,1% — з НІФ РМЗ. Використання розробленої технології селективної рВАПХТ дозволило досягти загальної об’єктивної відповіді на лікування(об’єктивний клінікорентгеноангіографічний ефект) у 67 (97,1%) пацієнток із вузловими формами та у 30 (90,1%) — з НІФ.

Клінічним даним щодо оцінки безпосереднього

впливу рВАПХТ на пухлину відповідала гістологічна відповідь на лікування. Так, в операційному матеріалі пацієнток із вузловим РМЗ при досягненні ПР та ВР об’ємна частка життєздатної пухлинної паренхіми (ОЧЖПП) становила 19,4 ± 6,4, при ЧР – 32,7 ± 5,1%.

Результати оцінки лікувального патоморфозу пухлин (за Лавніковою) у 64 пацієнток із вузловими формами РМЗ після проведення курсу рВАПХТ свідчать, що патоморфоз IV ст. (пухлинні клітини не виявлено) виявлений у 12,5, III ст. (некроз, фіброз, одиничні дегенеративні клітини раку) – у 46,9, II ст. – у 29,7% пацієнток (табл. 4). Таким чином, значний за морфологічними критеріями ефект (повний і частковий лікувальний патоморфоз) був досягнутий у 59,4% пацієнток, а об’єктивна гістологічна відповідь (патоморфоз II–IV ст.) – у 89,1%. За даними літератури такий ефект відзначали після проведення 3–6 курсів системної ПХТ; при субопераційному катетеризуванні внутрішньогрудної артерії повний і частковий лікувальний патоморфоз виявляли у 24,4% випадків, при проведенні одного курсу системної ХТ з використанням таксанів і антрациклінів — лише у 3–13% [7].

Таблиця 4

Оцінка лікувального патоморфозу у хворих на РМЗ після рВАПХТ

Наявність лікувального

патоморфозу

Ступінь патоморфозу

І

ІІ

ІІІ

IV

Кількість випадків, n

7

19

30

8

%

10,9

29,7

46,9

12,5

Між клінічним ефектом після курсу рВПХТ і патоморфозом пухлини було відзначено достовірний кореляційний зв’язок (r = 0,61; p < 0,01). При вивченні патоморфозу пухлин на світлооптичному рівні (16 пацієнток після проведення рВАПХТ) встановлено, що некроз досягав 63,4% загальної популяції пухлин клітин. Зміни, виявлені при електронномікроскопічному дослідженні, характеризувалися парціальним і тотальним лізисом ядер і цитоплазми, розтинами нуклеолеми, гіпертрофією ядерець. Органоїди цитоплазми були схильні до дискомплексації, дистрофії та лізису. Зв’язки між клітинами були майже відсутні. Клітини розташовувалися окремо у дистрофічній стромі. Іноді відзначали розтин плазмолеми та «витік» змісту клітини у строму. Усі ці зміни свідчать про незворотні численні руйнівні процеси у пухлинній тканині.

Більшість пацієнток із МП РМЗ була первинно

неоперабельною. Використання методу рВАХТ дозволило провести радикальну операцію у 96,4% пацієнток вже після 1–2 курсів лікування за розробленим методом. Застосування селективної рВАПХТ у комплексному протипухлинному лікуванні пацієнток із РМЗ дозволило перейти з виконання розширених травматичних радикальних мастектомій, з видаленням усіх грудних м’язів і фасцій, до функціонально заощадливих, а в 12,5% випадків — до органозберігаючих операцій, що значно знизило частоту післяопераційних ускладнень та покращало якість життя прооперованих хворих.

Для оцінки віддалених результатів лікування пацієнток основної та контрольної груп вивчено 1–5-річну виживаність(рис. 1–3, табл. 5, 6). Медіанавиживаності (МВ) пацієнток основної групи із РМЗ IIБ стадії становила 69,7, IIIА – 60,1, IIIБ – 46,8 міс. МВ пацієнток контрольної групи із РМЗ IIБ стадії становила 56,4, IIIА – 44,9, IIIБ – 34,5 міс. Отже, в основній групі пацієнтокіз РМЗIIБстадії МВбулабільшоюна 13,3, IIIА стадії – на 15,2, IIIБ стадії – на 12,3 міс (р < 0,05).

Таблиця 5 Виживаність (%) пацієнток основної групи після комплексного

лікування із застосуванням неоад’ювантної рВАПХТ

Виживаність

Стадія РМЗ

IIБ

IIIА

IIIБ

1-річна

98,3 ± 2,3

98,9 ± 1,5

98,5 ± 2,1

2-річна

96,7± 3,2

96,8 ± 2,6

86,5 ± 5,9

3-річна

82,3 ± 4,3

80,8 ± 3,3

77,6 ± 3,2

4-річна

76,1 ± 3,4

74,0 ± 3,7

72,2 ± 5,3

5-річна

70,3 ± 2,9

67,8 ± 2,9

66,0 ± 2,4

Таблиця 6 Виживаність (%) пацієнток контрольної групи після

комплексного лікування із застосуванням НПТ (СВД 40–45 Гр)

Виживаність

Стадія РМЗ

IIБ

ІІІА

IIБ

1-річна

88,9 ± 2,3

97,2 ± 1,9

95,0 ± 3,4

2-річна

81,5 ± 4,3

87,5± 3,9

85,0 ± 5,6

3-річна

68,5 ± 2,3

68,1± 2,5

65,5 ± 2,4

4-річна

61,8 ± 3,2

63,6 ± 2,3

62,2 ± 1,3

5-річна

54,7 ± 4,0

56,1 ±2,4

54,4 ± 2,6

При лікуванні пацієнток основної групи з МП РМЗ IIБ стадії виживаність була вищою (на 10%), ніж у контролі, починаючи з 1 року; 3-річна — на 13,8%; 5-річна – на 15,6%. При лікуванні пацієн-

ток з РМЗ IIIА стадії 3-річну виживаність в основній групі виявили вищою на 12,7%, ніж у контрольній, 5-річну – на 11,7; у пацієнток з РМЗ IIIБ стадії – на 12,1 і 11,6% відповідно.

image image

image image image image image

Рис. 1. Виживаність пацієнток із РМЗ IIБ стадії при неоад’ювантному застосуванні рВАПХТ (1) і ПТ (2)

image image

image image image image image

Рис. 2. Виживаність пацієнток із РМЗ IIIА стадії при неоад’ювантному застосуванні рВАПХТ (1)і ПТ (2)

image image

image image image image image

Рис. 3. Виживаність пацієнток із РМЗ IIIБ стадії при неоад’ювантному застосуванні рВАПХТ (1) і ПТ (2)

Отримані дані свідчать, що застосування передопераційної рВАПХТ у пацієнток із МП РМЗ значно поліпшує показники виживаності порівняно з результатами лікування за традиційними методами.

Найчастіше несприятливий перебіг захворювання виявляли у пацієнток із первинною НІФ РМЗ. При аналізі віддалених результатів їх лікування із неоад’ювантним застосуванням комбінації рВАПХТ і ПТ 5-річна загальна виживаність (ЗВ) і 5-річна безрецидивна виживаність (БРВ) становили 63,0 і 39,0% відповідно. У групі пацієнток із НІФ РМЗ, у якій до проведення операції застосовували лише системну ПХТ, 5-річна ЗВ становила 39,0, а БРВ – 18,0%.

ВИСНОВКИ

  1. Застосування рВАПХТ як НАТ при лікуванні пацієнток із МП РМЗ збільшує частку радикально оперованих пацієнток, сприяє поліпшенню абластики під час операції.

  2. Внутрішньоартеріальне підведення хіміопрепаратів до пухлини зумовлює підвищення вираженості клінічного і морфологічного позитивного ефекту з суттєвим зменшенням періоду комплексного лікування, підвищує 5-річну виживаність пацієнток із РМЗ IIБ стадії на 15,6%, IIIA – на 11,7, IIIБ – на 11,6%; МВ при IIБ стадії – на 13,3, IIIА – на 15,2, IIIБ – на 12,3 міс.

  3. Результати проведеного дослідження свідчать, що розроблена методика з використанням рВАПХТ може зайняти суттєве місце у загальному комплексі протипухлинних заходів при комплексному лікуванні пацієнток із МП РМЗ.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Федоренко ЗП, Гулак ЛО, Горох ЄЛ та ін. Рак в Україні, 2003–2004. Захворюваність, смертність, виживання, показники діяльності онкологічної служби. Бюлетень Національного канцерреєстру України. К, 2005; (6): 97.

  2. Шпарик ЯВ, Білинський БТ. Ад’ювантна хіміотерапія раку грудної залози. Л., 1997. 64 с.

  3. Білинський БТ, Шпарик ЯВ. Сучасні проблеми медикаментозної терапії раку грудної залози. Львів: Галицька видавнича спілка, 2001. 160 с.

  4. Тюляндин СА. Химиотерапия диссеминированного рака молочной железы. Практ онкология 2000; (2): 3–11.

  5. Летягин ВИ. Современные подходы к лечению первичного рака молочной железы. Матер III съезда онкол и радиол СНГ, Минск, 2004: 103–10.

  6. Бондар ГВ, Седаков ІЄ, Шлопов ВГ. Первиннонеоперабельний рак молочної залози. Донецьк: Каштан, 2005. 347 с.

  7. Седаков ІЄ. Селективна внутрішньоартеріальна поліхіміотерапія в комплексному лікуванні первиннонеоперабельного раку молочної залози. [Автореф дис … док мед наук]. Донецьк, 2004. 42 с.

  8. Кулик ГИ, Шпилевая СИ, Чехун ВФ. Основные принципы лекарственного лечения больных раком молочной же treatment. Geneva, Switzerland: World Health Organization. 1979. 48 p.

  9. Портной СМ, Лактионов КП, Барканов АИ и др. Опыт лечения больных прогностически отягощенным местнораспространенным раком молочной железы. 11 съезд онкологов стран СНГ: Тез. докл., Украина, 23–26 мая 2000 г. Эксперим онкол 2000; 22 (suppl): 916.

  10. Птушкин ВВ, Чимишкян КЛ, Ларионова ВБ и др. Высокодозная химиотерапия при лечении ОИФ рака молочной железы. IV Рос онкол конфер. М, 2000: 57–9.

  11. Югринов ОГ, Черный ВА, Щепотин ИБ, Галахин КА. Эндоваскулярная хирургия и селективная внутриартериальная химиотерапия опухолей основных локализаций. Тез докл VIII Съезда онкол УССР. Донецк, 1990: 201–4.

  12. Скляр СЮ, Югрінов ОГ, Галахін КО, Тельний ВВ. Патент на винахід № 61542 А61 М5/04 UA. Бюл №11. Спосіб лі- кування місцевопоширених форм раку молочної залози.

  13. WHO Handbook for reporting results of cancer treatment. Geneva, Switzerland: World Health Organization. 1979. 48 p.

  14. Therasse P, Arbuck S, Eisenhauer EA, et al. New guidelines to evaluate the response to treatment in solid tumours. J Nat Cancer Inst 2000; 92 (3): 205–16.

  15. Tsuchida Y, Therasse P. Response evaluation criteria in solid tumours (RECIST): new guidelines. Med Pediatr Oncol 2001; 37: 1–3.

  16. Partridge SC, Gibbs JE, Lu Y, et al. MRI Measurements of Breast Tumor Volume Predict Response to Neoadjuvant Chemotherapy and Recurrence-Free Survival. AJR 2005; 184: 1774–81.


Без коментарів » Додати коментар