ВНУТРІШНЬОАРТЕРІАЛЬНА ПОЛІХІМІОТЕРАПІЯ У ХВОРИХ НА РАК МОЛОЧНОЇ ЗАЛОЗИ

Бондар Г.В., Сєдаков І.Є., Шлопов В.Г., Смірнов В.М., Трухін Д.В., Хоменко А.В., Хілько Д.А.

Проаналізовано результати застосування селективної внутрішньоартеріальної поліхіміотерапії(СВАПХТ)(зарозробленоюв Донецькомуобласному протипухлинному центрі лікувальною технологією у неоад’ювантному та паліативному режимах) у хворих на рак молочної залози (РМЗ). Показано, що таке лікування однаково ефективне як у хворих з первинно не операбельним РМЗ, так і у пацієнток з локорегіонарними рецидивами та метастазами. Найкращі безпосередні і віддалені клінічні результати СВАПХТ одержані при використанні басейну внутрішньої грудної артерії. При суворому дотриманні протоколу лікування, тривале (до 6 міс), перебування катетера в артеріальному руслі не приводить до розвитку тяжких ускладнень. Застосування СВАПХТ у неоад’ювантному режимі дозволяє перевести більшість пацієнток із розповсюдженим РМЗ в операбельний стан; у паліативному режимі — розширює показання до комплексного лікування рецидивного і метастатичного РМЗ у радикальному обсязі.


ВСТУП

Актуальність проблеми лікування хворих на рак молочної залози (РМЗ) важко переоцінити, тому що протягом багатьох років РМЗ лідирує у структурі онкологічної захворюваності жіночого населення в усьому світі і є причиною десятків і сотень тисяч смертей щорічно [2, 9]. Статистичні дані свідчать про неухильний ріст захворюваності на РМЗ за останні 20 років без тенденції до стабілізації показників [1, 8]. Щорічно у світі реєструється більше 1 млн нових випадків цього захворювання. У країнах СНД РМЗ займає перше місце в структурі смертності від онкологічних захворювань у жінок працездатного віку [4]. В Україні з 1992 по 2004 рр. показник захворюваності на РМЗ мав щорічний приріст на 1–2% і досягнув 60,9 випадків на 100 000 жіночого населення. У структурі захворюваності на злоякісні новоутворення жіночого населення України захворюваність на РМЗ в 2004 р. займала 1-ше місце і становила 18,8%. Смертність від злоякісних новоутворень молочної залози у світі становить 17,9, в Україні — 30,6 на 100 тис. жіночого населення [7]. Особливо актуальна проблема РМЗ у промислово розвинених регіонах України [1, 2, 4]. Дані популяційного канцерреєстру Донецького обласного протипухлинного центру свідчать про погіршення епі- деміологічної ситуації у регіоні щодо РМЗ. Тільки за останні 10 років захворюваність зросла з 51,3 до 67,6 на 100 тис. жіночого населення. Впровадження сучасних методів діагностики суттєво не вплинуло на кількість пацієнток із вперше виявленими занедбаними формами захворювання: 44,9% у 1993 р. і 35,9% у 2004 р. Як і раніше, високими залишаються показники однорічної летальності (15,7%) і смертності (36,4 пацієнток на 100 тис. жіночого населення).

Ріст захворюваності на РМЗ, висока питома вага пацієнток з місцеворозповсюдженим пухлинним процесом [4, 6, 8, 9, 10], дані про високу ефективність внутрішньоартеріальних інфузій хіміопрепаратів обґрунтовують необхідність і доцільність розробки і впровадження селективних малоінвазивних, безпечних, малозатратних програм внутрішньоартеріальної поліхіміотерапії (ВАПХТ) у комплексному лікуванні хворих на РМЗ [1, 3, 5].

З 1981 року до теперішнього часу на базі Донецького обласного протипухлинного центру (ДОПЦ), здійснено 1648 внутрішньоартеріальних катетерізацій, у т. ч. з приводу РМЗ 1520; розроблено і вперше застосовано методики лікування у неоад’ювантному та паліативному режимах, а також при органозбері- гаючих операціях у ад’ювантному режимі.

Накопичено достатній досвід ВАПХТ за кожною з цих методик: в ад’ювантному режимі проведено 696 (45,7%) введень хіміопрепаратів, у неоад’ювантному — 599 (39,4%), у паліативному — 131 (8,6 %); комбінація неоад’ювантного та ад’ювантного режимів — у 94 (6,4%) випадках.

Мета даної роботи — аналіз результатів проведення ВАПХТ у пацієнтів з первиннонеоперабельним РМЗ (неоад’ювантний режим) та з віддаленими метастазами і локорегіонарними рецидивами (паліативний режим).

ОБ`ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

Основу дослідження склали дані з історій хвороби, амбулаторних карт диспансерного спостереження 410 хворих, які одержували лікування в ДОПЦ з 1989 по 2001 р. У 260 пацієнток діагностовано первиннонеоперабельні форми РМЗ (Т4a-dN0-2M0), такі як дифузно-інфільтративна, вторинно-інфільтративна, запальна, набрякла, пухлина з розпадом і проростанням в анатомічні структури перед-

ньої грудної стінки. У дослідження також включені 98 жінок з IV стадією захворювання, у яких виявили на момент первинного огляду віддалені метастази (Т1-4N0-2M1) і 52 жінки, які одержали паліативну ВАПХТ із приводу виявлених у різний термін після закінчення спеціального лікування локорегіонарних рецидивів і віддалених метастазів. Селективна ВАПХТ застосовувалась нами у двох режимах — неоад’ювантному та паліативному.

Неоад’ювантна ВАПХТ проведена у 260 (63,4%) пацієнток віком від 27 до 72 років із первиннонеоперабельним РМЗ. Середній вік хворих даної групи становив 50,99 ± 2,3 року. Основну питому вагу 76,9% (інтервальна оцінка 71,6 ≤ D ≤ 81,8%) у цій групі становили жінки працездатного віку — від 30 до 55 років. Найменшими були групи хворих у віці до 29 років і більше 70 років. Попри розповсюдженість злоякісного процесу в жінок даної групи, переважна їх більшість (71,9%) була під спостереженям протягом 12 міс з моменту виявлення перших симптомів захворювання. Давність захворювання від одного до 2 років визначена у 33 жінок (12,7%). У терміни розвитку захворювання більше 5 років за наданням спеціалізованої медичної допомоги звернулися лише 3,1% жінок. В усіх 260 жі- нок діагностована IIIБ стадія захворювання. У переважної кількості пацієнток (54,6%) пухлинний ріст супроводжувався наявністю вторинного набряку молочної залози, проростанням у шкіру або сателітними метастатичними вузлами на шкірі в зоні пухлини. У 25,4% жінок пухлинний процес поширювався на анатомічні структури передньої грудної стінки. У 11,9% випадків вказані симптоми пухлинного росту були поєднані, а у 8,1% — діагностовано запальну форму раку.

Паліативну ВАПХТ одержували 150 (36,6%) пацієнток віком від 27 до 72 років; середній вік становив 48,7 ± 1,8 року. У дану групу включені 98 (65,3%) хворих, у яких при первинній верифікації діагнозу були виявлені віддалені метастази (М1) у шийнонадключичні лімфатичні вузли, легені, печінку, а також метастатичне ураження плевральних порожнин (1-ша підгрупа), і 52 (34,7%) пацієнтки, які одержували селективну ВАПХТ із приводу виявлених у різний термін після закінчення комплексного лікування локорегіонарних рецидивів і віддалених метастазів (2-га підгрупа). Як і в попередній групі, найбільшу кількість становили хворі у працездатному віці — 78,6%. Даний вид лікування ми застосовували переважно у пацієнток віком від 40 до 59 років. Давність захворювання до 12 міс та від 2 до 5 років була приблизно однаковою у 33,7 та в 36,7% випадків відповідно; анамнез захворювання від 1 до 2 років — у 35 (23,5%), більше 5 років — у 10 (6,1%) хворих. У всіх пацієнток 1-ї підгрупи на момент первинного звертання у клініку були виявлені віддалені метастази (М1). Усі пацієнтки 2-ї підгрупи раніше одержали комплексне лікування з приводу різних стадій захворювання. При первинній

верифікації діагнозу ІІІА стадія зареєстрована у 18 з них, ІІІБ — у 10, IIА — у 13; I і IIБ — лише в 6 та 5 випадках відповідно.

Вибір хірургічних доступів для катетеризації артеріального русла здійснювали у залежності від віку пацієнток, конституціонального типу будови тіла, локалізації і розмірів первинного осередку, його метастазів, наявності або відсутності післяопераційних чи посттравматичних рубцевих змін або інших утворень в анатомічних зонах передбачуваної катетеризації, характеру і вираженості супутньої соматичної патології, стану системи згортання крові. Усі пацієнтки, включені до протоколу даного дослідження, дали письмову інформовану згоду на планований вид лікування.

Курси ВАПХТ проводили за схемою CMF. Кількість курсів визначали виходячи з оцінки ефективності лікування, загального стану пацієнток, наявності і ступеня місцевих і системних ускладнень. Відповідно до протоколу даного дослідження у схеми комплексного лікування всіх пацієнток була включена променева терапія (ПТ) у статичному режимі класичного фракціонування дози опромінення (РВД — 2 Гр, СВД — 38–40 Гр). Опромінення первинного осередку і регіонарних зон проводили на гамматерапевтичних установках «Рокус» і «Агат» у крупнофракційному режимі або у режимі класичного фракціонування дози. Гормональне лікування проводили відповідно до сучасних поглядів і підходів до цієї проблеми. Хірургічну кастрацію виконували пацієнткам із збереженою менструальною функцією за наявності у них рецепторів стероїдних гормонів. Цим пацієнткам після виконання втручання рекомендували прийом антиестрогенних препаратів (тамоксифен, тореміфен та ін.) або інгібіторів ароматази (летрозол, ексеместан, анастрозол та ін.) протягом 5 років. Антиестрогенні препарати призначали також усім пацієнткам у постменопаузі.

Відповідно до першого варіанта — ВАПХТ здійснюють у басейні підключичної артерії, після її катетеризації через одну з м’язових гілок плечової артерії. Основна перевага способу — менша травматичність, оскільки доступ до м’язової гілки плечової артерії не вимагає розкриття судиннонервового пучка пахви, тобто додаткової інтраопераційної травми, а також дозволяє зберегти основний коллатеральний кровоток у басейні глибокої артерії плеча. За даною методикою зроблено більше 80 катетерізацій. За другим варіантом — катетеризацію підключичної артерії виконують через грудоакроміальну артерію. Основними недоліками згаданих способів є те, що при їхньому використанні відсутня візуалі- зація місця відходження від підключичної артерії внутрішньої грудної артерії, у зв’язку з чим довжина катетера, що знаходиться в артерії, підбирається інтуїтивно з високим ступенем ризику влучення дистального кінця катетера у плечоголовний стовбур із можливим розвитком енцефалопатії при проведенні ВАПХТ. Дотримання адекватного дозового

режиму при проведенні ВАПХТ у більшості випадків призводить до розвитку хімічного ендартериїту та ангіоспазма, до тромбозу підключичної або плечової артерії, що вимагають проведення додаткових медикаментозних впливів, необхідності витягання катетера, переривання хіміотерапії, а в рідких випадках — і виконання хірургічних ендоваскулярних втручань. Середні терміни перебування катетера у судинному руслі становлять 9 діб, що дозволяє провести не більш 1 курсу ВАПХТ. За вказаними способами прооперовано 62 хворих.

З 1996 р. у ДОПЦ розроблено і впроваджено у клінічну практику спосіб лікування місцевороз-

повсюдженого РМЗ, що полягає у проведенні селективної ВАПХТ у басейні внутрішньої грудної артерії у режимі безперервної тривалої інфузії препаратів (третій варіант). Катетеризація внутрішньої грудної артерії здійснюють через верхню надчеревну артерію, ретроградно, поза зоною пухлинного росту і регіонарного метастазування. Дистальна частина катетера знаходиться на рівні 2-го міжребер’я. Перевагою даного способу катетеризації, що забезпечує максимальну терапевтичну концентрацію хіміопрепарату в органі-мішені й у зонах регіонарного метастазування, парастернального і середостінного лімфатичних колекторів, є можливість проведення повторних курсів ВАПХТ при відсутності тромботичних ускладнень. За останні 10 років методика застосована більш ніж у 1200 хворих. В усіх випадках катетеризації судин інтраопераційно проводився хроматоангіоскопічний контроль розташування катетера.

Курс ВАПХТ розпочинали з 2-го дня після катетеризації за модифікованою нами схемою CMF [4, 5, 6]. Комплексне лікування хворих припускало проведення до 4 послідовних курсів селективної ВАПХТ. За нашими даними, оптимальним є введення хіміопрепаратів за принципом: «один день — один препарат». Щодня у режимі безперервної тривалої інфузії з використанням дозаторів лікарських

речовин вводили 1/3 курсової дози кожного препарату. При цьому тривалість кожного курсу становила 9 діб. Інтервали між курсами ВАПХТ — 3 тижні.

Параметри, що враховувались нами при розробці даного режиму введення хіміопрепаратів, були загальновідомими: величина дози, інтенсивність дози, курсова і сумарна дози. Курсова доза відпові- дала розрахункової і для кожного з хіміопрепаратів не перевищувала таку, що рекомендується у вітчизняній практиці. При розвитку побічних ефектів або проявів місцевої і системної токсичності 3–4 ступеня дози зменшували або тимчасово переривали лікування.

Надалі при проведенні менш ніж 3 курсів ВАПХТ хворим проводили системну терапію за стандартною програмою. При виявленні віддалених метастатичних осередків проводили паліативне або симптоматичне лікування.

Хірургічний етап лікування використовували у пацієнток із первиннонеоперабельним або рецидивуючим раком тільки після досягнення повної або часткової регресії (ПР, ЧР) первинного, рецидивного або метастатичного осередків. Об’єктивну відповідь спостерігали у 93,0% пацієнток (ПР у 72,2% випадків, ЧР — у 20,8%), частота повних морфологічних регресій становила 24,4 ± 2,9%. Загальний відсоток радикально прооперованих хворих — 83,5%; близько 10% хворих відмовились від оперативного етапу лікування через задовільні результати консервативної терапії. Перевагу віддавали функціонально зберігаючим, модифікованим нами радикальним мастектоміям за МаденомОчиклосом, Пейті і квадрантектоміям із регіонарною лімфатичною диссекцією; рідше виконували мастектомії за Холстедом.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Результати лікування хворих, які одержували селективну ВАПХТ у неоад’ювантному режимі. Як показало проведене дослідження, первиннонеоперабельний місцеворозповсюджений РМЗ характеризується найбільш несприятливим перебігом. Пацієнтки з таким діагнозом вимагали для досягнення очікуваного ефекту складної курації як за тривалістю проведення комплексного лікування (від 9 до 12 міс), так і за багатогранністю використовуваних методик. Продовження хвороби зареєстровано у 69 (26,9%) хворих цієї групи. Найчастіше (у 53 випадках) несприятливий перебіг у різні строки після закінчення комплексного лікування відзначений за наявності запальних, дифузних та інфільтративних форм пухлинного процесу. Локорегіонарні рецидиви у зоні післяопераційного рубця розвинулись у 12 (4,6%) хворих; лімфогенне та гематогенне метастазування — у 12 (4,6%), причому метастази в надключичні гомоі контрлатеральні лімфатичні вузли — у 6 (2,3%), у контрлательні пахвові — у 2 (0,8%), у шийні — у 2 (0,8%) і у лімфатичні вузли середостіння — у 2 (0,8%). Метастатичне ураження кісток скелета діагностовано у 19 (7,3%), легень — у 7 (2,7%) хворих. Метастатичні плеврити на гомолатеральному боці діагностовані у 7 (2,7%), на контрлатеральному — у 5 (1,9%) хворих. Ураження обох часток печінки з реєстрованими множинними вузлами від 1 до 4 см у діаметрі зафіксовано у 5 (1,9%) випадках. Частота метастазів у яєчники, також як і метастазів у головний мозок — лише в 0,4%. В аналізованій групі несприятливий перебіг залежав не тільки від поширеності пухлинного процесу. Отримані результати показали статистично достовірний зв’язок між частотою розвитку рецидивів і метастазів пухлини і застосованим хірургічним доступом до катетеризованої артерії.

Цікавою, на наш погляд, була динаміка по-

казників кумулятивної виживаності у 188 (72,3%; 66,7% ≤ D ≤ 77,6%) пацієнток із досягнутим ПР і 54 (20,8%; 16,1% ≤ D ≤ 25,9%) з ЧР піс-

ля проведення неоад’ювантної ВАПХТ. Так, 3-річна виживаність хворих з ПР становила 63,2 (56,3% ≤ D ≤ 70,0%), а 5-річна — 53,4%

(46,1% ≤ D ≤ 60,3%). У хворих з ЧР показники 3- і 5-річної виживаності були трохи нижчими і становили відповідно 55,5 (42,3% ≤ D ≤ 68,5%) і 44,6% (31,5% ≤ D ≤ 57,7%). Аналогічна динаміка простежується й у пацієнток з досягнутим повним лікувальним патоморфозом пухлини. 3-річна виживаність у ційгрупі хворих становила 62,0 (48,1% ≤D≤ 74,2%), 5-річна — 55,3% (42,2% ≤ D ≤ 68,3%). Показники кумулятивної виживаності не залежали від гістологічної структури РМЗ. При високодиференційованих (G1) і помірнодиференційованих (G2) пухлинах 5-річна виживаність становила 44,0 (32,9% ≤ D ≤ 54,1%), при низькодиференційованих (G3) — 43,5% (31,7% ≤ D ≤ 55,2%); відмінність статистично незначуща (p = 0,88).

Інший розподіл відзначений нами при розрахунку показників 5-річної кумулятивної виживаності залежно від критерію N. У групі хворих з відсутністю регіонарних метастазів (N0) 3-річна виживаність було найвищою — 79,0% (64,6% ≤ D ≤ 88,6%); у хворих з ураженням одиничних зміщуваних пахвових лімфатичних вузлів цей показник був значно нижчим — 59,3% (45,1% ≤ D ≤ 71,3%; p = 0,03).

Показники 5-річної кумулятивної виживаності у пацієнток з відсутністю метастазів у лімфатичні вузли не відрізнялися від таких для пацієнток із одиничним ураженням лімфатичних вузлів і становили 55,1 (41,0% ≤ D ≤ 69,6%) і 54,9% (41,3% ≤ D ≤ 67,8%) відповідно. Показники 5-річної виживаності у жінок з наявністю конгломератів фіксованих між собою пахвових і підключичних лімфатичних вузлів (N2) мали тенденцію до вираженого зниження. 3-річна виживаність у цій групі хворих становила 54,5 (46,0% ≤ D ≤ 61,3%), 5-річна — 36,7% (29,2% ≤ D ≤ 44,0%).

Аналогічна закономірність відмічена нами і при оцінці показників 5-річної кумулятивної виживаності залежно від рівнів метастатичного ураження лімфатичних вузлів. Якщо при метастатичному ураженні лімфатичних вузлів 1-го чи 2-го рівнів показники 3- і 5-річної виживаності становили відповідно 68,1 (54,1% ≤ D ≤ 79,3%) і 47,5% (34,7% ≤ D ≤ 61,6%),

то при сполученому метастатичному ураженні лімфатичних вузлів 1-го, 2-го і 3-го рівнів — лише 38,7 (31,3% ≤ D ≤ 46,9%) і 22,4% (15,9% ≤ D ≤ 29,1%) (від-

мінності статистично значущі, p < 0,001). Особливої уваги, на наш погляд, заслуговує динаміка 5-річної кумулятивної виживаності у пацієнток з «інкурабельним» ускладненим РМЗ — Т4a-d, які одержували неоад’ювантну ВАПХТ у басейні внутрішньої грудної артерії після її катетеризації через верхню надчеревну артерію. Показники 3- і 5-річної виживаності в цій групі хворих мали тенденцію до стабілі- зації і становили 63,3 (59,1% ≤ D ≤ 75,9%) і 58,1%

(45,2% ≤ D ≤ 63,9%) відповідно.

Результати лікування хворих, які одержували селективну ВАПХТ у паліативному режимі. Продовження хвороби, що виражалося у переважному метастатичному ураженні кісток скелета, лімфатичних вузлів, печінки, органів грудної порожнини і розвитку місцевих рецидивів відзначено приблизно однаково часто у пацієнток обох підгруп. Локалі- зація віддалених метастазів також була приблизно однаковою у порівнюваних підгрупах: найчастіше уражалися кістки скелета — у 24 (16,0%) випадках. Наступними за частотою були шийнонадключичні та іпсилолатеральні пахвові лімфатичні вузли — 10,7% (16 пацієнток). Метастатичне ураження легень і плеври зафіксоване у 4,1% хворих 1-ї підгрупи й у 9,6% — 2-ї; у 2,7% віддалені метастази локалізувалися в печінці. Відносно часто (у 8,7%, 13 пацієнток) виявлені локорегіонарні рецидиви захворювання. Середня тривалість життя хворих 1-ї підгрупи після реєстрації генералізації хвороби становила 6,3 міс; у 2-й підгрупі цей показник дорівнював 4,7 міс.

Протягом п’ ятирічного періоду спосте-

реження від генералізації хвороби загинуло 47 (31,3%, 24,2% ≤ D ≤ 39,0%) з 150 хворих. Велику частину летальних випадків відмічали у перші 12 міс спостереження. Результати порівняльного аналізу строків настання летальних випадків у досліджуваних підгрупах пацієнток показали, що у ранній період спостереження найбільшу питому вагу серед померлих становлять хворі 1-ї підгрупи, у яких паліативне комплексне лікування застосовували у зв’язку з наявністю віддалених метастазів при первинному звертанні.

Оскільки усі пацієнтки даної групи вже до по-

чатку паліативної ВАПХТ фактично мали інкурабельні форми захворювання, динаміка показників п’ятирічного кумулятивного виживання мала виражену тенденцію до зниження. Якщо показник однорічного виживання утримувався на високому рівні — 78,8% (71,8% ≤ D ≤ 84,8%), то на 3-му році спостереження його значення знизилося до 45,6% (37,5% ≤ D ≤ 53,3%); 5-річна виживаність становила усього 30,4% (23,6% ≤ D ≤ 38,3%). Середня тривалість життя — 2,8 ± 0,2 року. У пацієнток 1-ї підгрупи в усі строки спостереження значення аналізованих статистичних показників були трохи вищими. Так, 5-річна виживаність у цих хворих становила 30,6% (21,9% ≤ D ≤ 40,1%) з середньою тривалістю життя — 2,8 ± 0,4 років. 5-річна виживаність пацієнток 2-ї підгрупи — 30,3% (19,1% ≤ D ≤ 43,9%) із середньою тривалістю життя 2,78 ± 0,5 року.

ВИСНОВКИ

  1. Селективна неоад’ювантна ВАПХТ у басейні внутрішньої грудної артерії у сполученні з ПТ і гормональним лікуванням дозволяє в 93% досягнути об’єктивної відповіді на лікування. 83,5% (78,7% ≤ D ≤ 87,7%) пацієнток з первиннонеоперабельним РМЗ були прооперовані в радикальному обсязі, причому в 24,4% (19,0%≤D≤30,3%)

    зареєстровано досягнення повного і часткового лі- кувального патоморфозу пухлин, а питома вага радикальних мастектомій за Холстедом зменшилася з 92,2 до 38,2% через розширення показань до виконання функціонально зберігаючих операцій за Мадденом.

  2. Селективна ВАПХТ у поєднані з ПТ та гормональним лікуванням у паліативному режимі забезпечує отримування повної і часткової регресії первинної пухлини та осередків метастазування у 61,2% (51,4% ≤ D ≤ 70,6%) за наявності віддалених метастазів і у 73,1% (60,3% ≤ D ≤ 84,1%) за наявності локорегіонарних рецидивів, досягнення ПР метастатичних плевритів у 84,6% (73,1% ≤ D ≤ 93,6%) і дозволяє виконати паліативні хірургічні втручання у радикальному обсязі, що здійснено у 51,3% випадків.

Практичні рекомендації. Розроблена технологія однаково ефективна при лікуванні хворих як з первиннонеоперабельним РМЗ, так і з локорегіонарними рецидивами і метастазами. Клінічна ефективність застосування даної технології не залежить від віку пацієнток, стану їх репродуктивної функції, давності і форм перебігу захворювання, гістологічної структури пухлини, стану регіонарних лімфатичних вузлів, наявності віддалених метастазів.

Найкращі безпосередні та віддалені клінічні результати селективної ВАПХТ одержані при використанні басейну внутрішньої грудної артерії. Оптимальним з погляду технічної реалізації і мінімізації побічних ефектів є запропонований спосіб катетеризації внутрішньої грудної артерії через верхню надчеревну з одночасною перев’язкою останньої дистальніше місця катетеризації. Даний прийом забезпечує максимальну селективність доставки хіміопрепаратів до первинного осередку і зон регіонарного метастазування.

Розроблена технологія проведення неоад’ювантної і паліативної поліхіміотерапії забезпечує багаторазовість внутрішньоартеріальних інфузій хіміопрепаратів без вилучення катетера. Накопичений досвід свідчить, що при суворому дотриманні протоколу лікування тривале (до 6 міс), перебування катетера в артеріальному руслі не приводить до розвитку тяжких ускладнень.

Застосування селективної ВАПХТ у неоад’ювантному режимі лікування хворих із розповсюдженим РМЗ дозволяє перевести більшість пацієнток в операбельний стан і виконати їм функціональнозберігаючі радикальні мастектомії за Мадденом.

Застосування селективної ВАПХТ в паліативному режимі розширює показання до комплексного лі- кування рецидивного і метастатичного РМЗ в радикальному обсязі.

ЛІТЕРАТУРА

  1. Бондар ГВ, Думанський ЮВ, Седаков ІЕ та ін. Поєднання променевої терапії і внутріартеріальної поліхіміотерапії в комплексному лікуванні раку грудної залози. Укр радіол журн 2003; (2): 147–9.

  2. Бондарь ГВ, Седаков ІЕ, Смирнов ВН, Алиева СО. Эволюция методов лечения рака молочной железы. Международ мед журн 2003; 9 (4): 94–8.

  3. Бондарь ГВ, Седаков ИЕ. Вариантная анатомия внутренней грудной артерии. Травма 2004; 5 (2): 180–8.

  4. Седаков ІЕ. Місцевопоширений, первиннонеоперабельний рак молочної залози: патоморфологічна оцінка ефективності комбінованого лікування. Медикосоціальні проблеми сім’ї 2003; 8 (4): 55–61.

  5. Седаков ИЕ, Смирнов ВН, Тюменцев ВП, Кузнецова ЛН. Оптимизация комплексного лечения местнораспространенного рака молочной железы. Сб. трудов I съезда онкологов стран СНГ. Москва, 1996: 514.

  6. Семикоз НГ, Седаков ІЕ, Трухин ДВ и др. Тактика лечения больных с местнораспространенным раком молочной железы. Запорож мед журн 2004; (3): 115–7.

  7. Федоренко ЗП, Гулак ЛО, Горох ЄЛ та ін. Рак в Україні, 2003–2004. Захворюваність, смертність, виживання, показники діяльності онкологічної служби. Бюлетень Національного канцерреєстру України. Київ, 2005; (6): 97.

8 Rodriguez N, Sanz X, Algara M, et al. Conservative treatment in noninvasive breast cancer. Tumori 2004; 90 (1):17–21.

  1. Meric-Bernstam F. Breast conservation in breast cancer: surgical and adjuvant considerations. Curr Opin Obstet Gynecol 2004; 16 (1): 31–6.

  2. Leong C, Boyages J, Jayasinghe UW, et al. Effect of mar- gins on ipsilateral breast tumor recurrence after breast conserva- tion therapy for lymph node-negative breast carcinoma. Cancer. 2004; 100 (9): 1823–32.


Без коментарів » Додати коментар