ФУНКЦІОНАЛЬНІ НАСЛІДКИ ВЗАЄМОДІЇ ПРОТЕЇНІВ MRPS18-2 ТА RB ПРИ ТРАНСФОРМАЦІЇ КЛІТИНИ

Ковалевська Л.М., Кашуба О.В.

Cтаття присвячена аналізу даних наукової літератури та висвітленню власних результатів щодо раніше невідомих функцій мітохондріального рибосомального білка S18-2, який кодовано ядерним геномом. Описана кооперація білків RB і S18-2 у підтриманні фенотипу стовбурових клітин, і порушення балансу їх експресії призводить до виникнення пухлин. Також проаналізовано функціональні наслідки взаємодії протеїнів RB і S18-2 в контролі за стовбуровістю клітин та їх диференціюванням. Представлено дані стосовно того, що білок S18-2 є потужним онкопротеїном. Зроблено припущення, що зниження рівнів протеїну S18-2 може бути потенційно успішною стратегією для лікування пацієнтів зі злоякісними пухлинами.


DOI: 10.32471/oncology.2663-7928.t-23-1-2021-g.9384

Роль гена RB1 у виникненні злоякісних новоутворень. Відомо, що ретинобластома, одна з пухлин сітківки ока, діагностується у дітей віком до 2 років, особливо у разі спадкового захворювання. Специфічне вікове вікно виникнення ретинобластоми свідчить про те, що утворення пухлини залежить від проліферації клітин, які лише тимчасово наявні в сітківці [1]. Наразі встановлено, що основ­ним генетичним фоном для виникнення ретинобластоми є інактивація гена RB1 (retinoblastoma susceptibility gene), який кодує білок RB, головним чином, за рахунок його повної або часткової делеції [2]. Ген RB1 є першим геном-супресором пухлинного росту, який було клоновано, і делеція цього гена пов’язана з розвитком певного злоякісного новоутворення, а саме — ретинобластоми [3, 4]. Функціональні наслідки інактивації гена RB1 є першим експериментальним підтвердженням мутаційної гіпотези (two-hits hypothesis) розвитку злоякісних пухлин, запропонованої Альфредом Кнудсоном (Alfred Knudson), яка пояснює відмінності у виникненні спорадичної та спадкової форми новоутворень [5]. Для виникнення злоякісної пухлини необхідною умовою є інактивація важливого гена на обох алелях; найчастіше це відбувається за рахунок мутацій, часто саме делецій. Так, якщо мутація в одному з алелей успадкована, то для виникнення другої мутації потрібно менше часу, у порівнянні зі спорадичним виникненням мутацій в обох алелях. І дійсно, спадкова форма ретинобластоми, як правило, діагностується у віці до 2 років і зазвичай є білатеральною (рис. 1). При спорадичній формі ретинобластома формується повільніше і часто розвивається тільки в одному оці (див. рис. 1).

Рис. 1. Модель розвитку різних форм ретинобластоми, згідно з мутаційною теорією Кнудсона. Вроджена мутація при спадковій формі призводить до виникнення білатеральної пухлини у віці до 2 років. При спорадичній формі друга мутація має з’явитися у клітинах сітківки, причому виникає поодинока пухлина у віці 4–5 років

Важливо відзначити, що навіть у разі успішного лікування пацієнтів з ретинобластомою в подальшому у них часто діагностують остеосаркому і меланому. Остеосаркома (остеогенна саркома) виникає з кістковоутворюючих клітин; її діагностують в основному у віці 10–15 років. Генетичні умови виникнення остеосаркоми аналогічні таким для ретинобластоми: головним чином, спостерігається делеція гена RB1 [6, 7].

Слід відзначити, що мутації у гені RB1 характерні для більшості типів злоякісних новоутворень: саркома, гліобластома, рак молочної, підшлункової та паращитовидної залоз, рак шийки матки, дрібноклітинна карцинома легені тощо [8].

З метою з’ясувати, яким чином інактивація гена RB1 призводить до розвитку злоякісних пухлин, було створено нокаутні моделі мишей, за допомогою яких встановлено, що втрата гена RB1 призводить до ембріональної летальності [9, 10]. Важливо зазначити, що ембріональний розвиток зупиняється на 13–15-му тижні, причому спостерігаються дефекти в диференціюванні еритроцитів та нервових клітин, а також підвищення рівня протеїнів — інгібіторів диференціювання [11, 12].

Приблизно одночасно клонуванням гена RB1 було показано, що в трансформованих клітинах лінії 293 (також відомій як HEK293, ембріональні первинні клітини нирки людини, трансформовані фрагментом аденовірусу 5) вірусний протеїн Е1А утворює комплекс із протеїном з приблизною молекулярною масою 105 кДа [13]. Цей протеїн кодувався геном RB1. Цими експериментами показано, що інактивація протеїну RB є однією з необхідних умов для трансформації клітини.

Роль протеїну RB у контролі за проліферацією та диференціюванням клітин. Проте розвиток більшості пухлин не пов’язаний з вірусною інфекцію, тобто білок RB, скоріше за все, має брати участь у контро­лі за одним з найважливіших шляхів клітини. Було встановлено, що таким шляхом є перехід у фазу S клітинного циклу [6, 14–15]. На молекулярному рівні такий контроль проводиться за рахунок взаємодії протеїну RB із фактором транскрипції E2F1 (DNA-binding protein essential for E1A-dependent activation of the adenovirus E2 promoter) [16, 17]. Показано, що фосфорилювання протеїну RB відбувається у фазі клітинного циклу G0/G1, проте його фосфорильована форма практично не детектується у фазах S і G2/M [6]. Наразі зрозуміло, що при фосфорилюванні протеїну RB відбувається дисоціація білкового комплексу, що містить RB і E2F1, причому останній слугує мастер-активатором транскрипції набору генів, продукти яких потрібні для фази синтезу [18]. Схематично цей процес представлено на рис. 2.

Рис. 2. Схема контролю клітинного циклу за участю протеїну RB. Протеїн RB, як правило, знаходиться у білковому комплексі з протеїном E2F1 у фазі G0/G1 клітинного циклу (ліва панель). При фосфорилюванні протеїну RB білок E2F1 звільняється і функціонує як фактор транскрипції для генів, продукти яких необхідні для входу у фазу синтезу (права панель)

Як правило, клітинний сигнальний шлях RB-E2F1 практично завжди є інактивованим в солідних пухлинах і саркомах. Саме тому при інактивації білка RB (постійно фосфорильований протеїн, делетований ген, що взаємодіє з вірусними білками, тощо) клітина отримує стимул для постійної проліферації [19].

Цікаво, що білок RB в ембріональних стовбурових клітинах наявний як в гіперфосфорильованій формі, тобто не в комплексі з E2F1, так і в гіпофосфорильованих формах [20]. Більше того, в комплексі з E2F1 знаходиться дуже мала частина протеїну RB. Слід зазначити, що саме за таких умов ембріональні клітини проліферують. До цього часу невідомо, які саме молекулярні механізми лежать в основі контролю за стовбуровістю та диференціацією клітин, в яких задіяний протеїн RB [19]. Було висловлено припущення, що для підтримки фенотипу стовбурових клітин потрібна лише невисока концентрація (кількість) протеїну RB. Було показано, що підвищений рівень цього протеїну призводить не лише до диференціювання клітини, а і до зупинки клітинного циклу та індукування апоптозу [20]. З іншого боку, інактивація всіх генів родини RB (RB1, RBL1 та RBL2) в ембріональних стовбурових клітинах людини ініціює зупинку фази клітинного циклу G2/M, що призводить до загибелі клітин за рахунок функціональної активації протеїну ТР53, тобто за умов індукції CDKN1A, протеїну-інгібітора циклін-залежної кінази 1A [20]. Наразі зрозуміло, що як втрата, так і надмірна експресія протеїну RB можуть бути летальними для стовбурових клітин.

Виникає питання: чому «нефункціональний» або «неактивний» RB необхідний для підтримання стовбурових клітин і нормального розвитку ряду тканин? Ми вважаємо, що частково це можна пояснити, взявши до уваги взаємодію протеїнів RB і MRPS18-2.

Взаємодія між мітохондріальним рибосомальним протеїном MRPS18-2 та білком RB. Раніше нами було показано, що протеїн RB зв’язується з мітохондріальним рибосомальним білком MRPS18-2 (MRPS18B, S18-2), причому сайт зв’язування припадає на домен «кишенька» («pocket») протеїну RB, що було показано методом поверхневого плазмонного резонансу in vitro [21, 22]. У результаті взаємодії S18-2 та RB інгібується утворення комплексу RB-E2F1, тобто функціональним наслідком взаємодії є вивільнення фактора транскрипції E2F1, що є стимулом для переходу клітин у S-фазу та підвищеної проліферативної активності клітин [23] (рис. 3).

Рис. 3. Схема втрати протеїном RB контролю за клітинним циклом при надекспресії білка S18-2. Протеїн RB як у фосфорильованій, так і у нефосфорильованій формах, взаємодіє з білком S18-2, що призводить до вивільнення фактора транскрипції E2F1, і, таким чином, до транскрипції генів, продукти яких необхідні для входу у фазу синтезу

Білок S18-2 кодується геном, розташованим на хромосомі 6р21-3. Раніше кДНК виявленого білка S18-2 було клоновано при порівняльному аналізі експресії генів, мРНК яких експресуються на вищому рівні в гематопоетичних клітинах-попередниках, позитивних за рецептором CD34 [24]. Також відомо, що ген S18-2 кодує один з трьох білків родини S18, розміщених на поверхні малої субодиниці (28S) мітохондріальної рибосоми ссавців [25, 26].

Варто зазначити, що геном людини кодує три гени S18 (1−3), тоді як у бактеріях виявлено лише один ген S18. Нами було простежено еволюцію білків родини S18 і показано, що ця родина є еволюційно важливою, причому S18-1 (MRPS18C) є найбільш консервативним гомологом бактеріального білка S18. Гени S18-3, а потім і S18-2 з’явилися в результаті дублювання хромосомного матеріалу під час еволюції [27].

Висока експресія білка S18-2 характерна для пухлинних і стовбурових клітин. Неочікувано для нас, надекспресія білка S18–2 у первинних ембріональних фібробластах щурів (ЕФЩ) призводила до їх іморталізації з індукцією маркерів ембріональних стовбурових клітин [28]. Іморталізовані ЕФЩ не потребували імобілізації до підложки для активної проліферації. Більше того, такі клітини переходили інгібування росту за рахунок міжклітинних контактів, змінювали морфологію та при нарощуванні високих концентрацій показували можливість спонтанного диференціювання [28]. Загальний патерн експресії генів в іморталізованих ЕФЩ практично повторював такий для індукованих плюрипотентних стовбурових клітин і суттєво відрізнявся від профілю експресії генів у первинних ЕФЩ [29].

У разі надекспресії протеїну S18-2 у первинних термінально диференційованих фібробластах шкіри щура первинні клітини злоякісно трансформувалися і характеризувалися підвищеною активністю теломерази, порушенням клітинного циклу та значною хромосомною нестабільністю [30].

Підсумовуючи, слід зазначити, що висока експресія протеїну S18-2, що взаємодіє з білком RB, є характерною ознакою іморталізованих, трансформованих, а також стовбурових клітин. Наступним логічним кроком було вивчення патерну експресії гена S18-2 у пухлинних клітинах.

Так, нещодавно нами було показано, що білок S18-2 експресується на високих рівнях паралельно з високим рівнем вільного E2F1 у пухлинних клітинах раку ендометрію, у порівнянні з гіперплазією і нормальним ендометрієм [31]. Також високу експресію протеїну S18-2 було задетектовано в злоякісних клітинах новоутворень передміхурової залози [32]. Слід відзначити, що у клітинах з високим сигналом протеїну S18-2 також детектується високий рівень протеїну CXCR4, який слугує рецептором для хемокіну CXCL12. Відомо, що взаємодія CXCR4, який часто експресується на поверхні ерітеліальних клітин, із CXCL12 лежить в основі рухливості таких клітин, що відіграє важливу роль у прогресії пухлин. Нами було показано за допомогою моделі Danio rerio, що в результаті високої експресії протеїну S18-2 в пухлинних клітинах, отриманих при культивуванні злоякісних новоутворень передміхурової залози, підвищується експресія білків CXCR4 та TWIST2, а також знижується експресія Е-кадгерину. Такі зміни, у свою чергу, лежать в основі епітеліально-мезенхімального переходу, який демонструють пухлинні клітини передміхурової залози in vitro. Внаслідок цього пухлинні клітини показують підвищену здатність до міграції in vitro та in vivo [32], тобто надекспресія протеїну S18-2 може зумовлювати метастазування злоякісних клітин.

Підвищену експресію протеїну S18-2 було також виявлено у клітинах гепатоцелюлярної карциноми [33] і в клітинах злоякісних новоутворень молочної залози [34]. Важливо відзначити, що у високопроліферуючих злоякісних пухлинних клітинах молочної залози експресія протеїну S18-2 була значно вищою, більше того, сигнал цього протеїну частіше виявлявся у ядрі пухлинних клітин [34]. У пухлинах іншого генезу, не епітеліальних, протеїн S18-2 детектується на високому рівні у клітинах лімфом Беркітта та гострого лімфобластного лейкозу пре-В-клітин. У клітинах зародкових центрів та у лімфобластоїдних клітинах рівень цього протеїну знижувався, а у В-клітинах пам’яті та плазматичних термінально диференційованих клітинах сигнал протеїну S18-2 був найнижчим [35].

Наші результати, а також проведений аналіз опуб­лікованих даних мікрочіпів вказують на підвищену експресію протеїну S18-2 як в стовбурових, так і в пухлинних клітинах. Нами було зроблено висновок, що S18-2 є важливим протеїном, який, подібно до інших протеїнів, таких як OCT4, SOX9, LIN9 та інші, бере участь у контролі диференціювання та проліферації клітин, тобто можуть контролювати стовбуровість клітин та задіяні у розвитку пухлин (рис. 4).

Рис. 4. Схема залежності фенотипу клітин від рівня білка S18-2. Протеїн S18-2 експресується у всіх нормальних тканинах на низькому рівні. Надекспресія цього білка спостерігається у клітинах ряду злоякісних новоутворень та у стовбурових клітинах

Беручи до уваги вищевикладене, ми висунули гіпотезу, що білки RB і S18-2 кооперують у підтриманні фенотипу стовбурових клітин. Тобто, стовбурові клітини, які можуть бути термінально диференційовані, мають експресувати як RB, так і білок S18-2 [36]. Дерегуляція або інгібування функції внаслідок взаємодії вищевказаних протеїнів з іншими білками (одного або обох цих білків) може призвести до зупинки диференціювання стовбурових клітин і, зрештою, до виникнення пухлини.

Функціональні наслідки взаємодії S18-2 та RB для підтримання фенотипу стовбурових клітин і розвитку пухлин. Запропоновану гіпотезу нами було підтверджено експериментально, з використанням Rb1-нокаутних ембріональних фібробластів миші (ЕФМ) та нокаутної моделі Danio rerio. Раніше було проведено ряд експериментів з вивчення функціональних наслідків реекспресії протеїну RB у Rb1-нокаутних клітинах. Як ми вже обговорювали раніше, протеїн RB наявний в ембріональних стовбурових клітинах як в гіпо-, так і в гіперфосфорильованій формі, тобто він не входить до білкового комплексу E2F1 [20]. За таких умов при інактивації інгібування входу у фазу S-клітинного циклу, ембріональні стовбурові клітини мають проліферувати. З іншого боку, делеція Rb1 призводить до ембріональної летальності нокаутних мишей [9]. Надекспресія S18-2 в первинних ЕФЩ та фібробластах шкіри щура призводила до іморталізації та злоякісної трансформації таких клітин [28, 30]. Для подальшої роботи використовували первинні Rb1-нокаутні ЕФМ, RH. При надекспресії S18-2 (RH18) та одночасно S18-2 і RB (RH18RB) у нокаутних клітинах отримували іморталізовані лінії клітин, які швидко проліферували, показали втрату контактного інгібування і ріст, незалежний від підложки, на відміну від вихідних клітин RH і клітин, які експресували тільки протеїн RB, RHRB [37].

Отримані лінії клітин відрізнялися морфологічно, — клітини лінії RH18RB утворювали великі агломерати в бактеріальних чашках Петрі, подібно до ембріональних стовбурових клітин. Клітини ліній RH18 і RH18RB поділялися не менше 350 разів, вони не показали зниження швидкості проліферації при культивуванні in vitro протягом 3 років. У таких культурах практично не детектувалися сенесцентні клітини. На відміну від вищеописаних двох ліній, у культурі RH18RB спостерігали найбільшу кількість сенесцентних клітин, як було описано раніше при реконституції протеїну RB у RB1-нокаутні пухлинні клітини людини [38, 39]. Більше того, контрольні RH і RHRB клітини перестали поділятися у культурі за 4–5 тиж.

Поясненням конститутивної проліферації ліній RH18 і RH18RB може бути висока активність теломерази (до 20 амоль/мкл), яка була на порядок вищою, ніж у клітинах RH та RHRB (не більше 2 амоль/мкл).

Важливим є те, що клітини RH18RB диференціювали під дією специфічних коктейлів хімічних речовин, причому отримували клітини, характерні для остеогенного, хондрогенного та адипогенного диференціювання.

Для пояснення показаного феномену було проведено аналіз промоторної області гена S18-2, яку ми ідентифікували на ділянці -600 п.о. від початку стартового кодона ATG. Методом біоінформатичного аналізу було показано, що один із факторів Яманаки (Yamanaka-factor), що задіяний в індукуванні плюрипотентності, KLF4, регулює експресію гена S18-2 за рахунок прямого зв’язування з промотором S18-2 [37].

Іншим важливим відкриттям стало те, що при високому рівні ектопічного протеїну S18-2, білок RB локалізувався не тільки в ядрі, а і в цитоплазмі клітин RH18RB. Більше того, ці два білки було ідентифіковано у супрамолекулярному комплексі, який містив також прогібітін, RING1, RNF2 та гістон H2A. Підвищений рівень моно-убіквітування Lys119 гістону H2A було виявлено в клітинах лінії RH18RB [37]. Важливість формування такого протеїнового комплексу демонструє той факт, що дефіцит протеїну RNF2 призводить до летальності ембріона за рахунок зупинки гаструляції та гальмування прогресії клітинного циклу [40].

Як вказано вище, для нормального функціонування клітини потрібне точне регулювання експресії протеїнів S18-2 і RB. Важливість такого регулювання для S18-2 було продемонстровано за допомогою моделі Danio rerio: інгібування синтезу протеїну S18-2 призводить до загибелі ембріонів на етапі гаструляції [37].

Таким чином, для демонстрації клітинами фенотипу стовбурових клітин експресія обох взаємодіючих протеїнів, RB і S18-2, є необхідною умовою. У таких клітинах RB функціонує за межами звичайного контролю клітинного циклу, тобто переходу G1/S. Цей висновок узгоджується з попередніми даними щодо обмеженого контролю протеїном RB переходу до фази S клітинного циклу в стовбурових клітинах [20]. Фактор транскрипції KLF4, який може індукувати стовбуровість, зв’язується з промоторною ділянкою гена S18-2 і може, таким чином, регулювати його експресію. Більше того, протеїн S18-2 задіяний у створенні супрамолекулярного комплексу, в який також входять протеїни RNF2, RING1, прогібітін і RB. Утворення такого протеїнового комплексу посилює ферментативну активність білка RNF2, який є E3-убиквітин-лігазою для гістону H2A. Моно-убіквітинований гістон H2A є характерною ознакою ембріональних стовбурових клітин (рис. 5).

Рис. 5. Схема функціональних наслідків взаємодії протеїнів RB і S18-2. При підвищеній експресії протеїну S18-2 формується супрамолекулярний комплекс, який містить такі білки, як RB, прогібітін (PHB2), RING1 та RNF2. При цьому підвищується ферментативна активність протеїну RNF2, що слугує Е3-лігазою убіквітину для гістона H2A. Моноубіквітинований гістон Н2А є характерним для стовбурових клітин, тому що він підтримує репресію генів, які викликають диференціювання

Підсумовуючи, зазначимо, що нами було визначено раніше невідомі функції мітохондріального рибосомального білка S18-2, який кодовано ядерним геномом. Було підтверджено, що білки RB і S18-2 кооперуються у підтриманні фенотипу стовбурових клітин, результатом порушення балансу у їх експресії є виникнення пухлин. Також нами виявлено функціональні наслідки взаємодії протеїнів RB і S18-2 у контролі за стовбуровістю клітин та їх диференціюванням. Продемонстровано, що білок S18-2 є потужним онкопротеїном. На основі аналізу результатів власних досліджень та даних, опуб­лікованих іншими авторами, можна припустити, що зниження рівнів S18-2 може бути потенційно успішною стратегією для лікування пацієнтів зі злоякісними пухлинами.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Sage J. The retinoblastoma tumor suppressor and stem cell biology. Genes Dev 2012; 26 (13): 1409–20.
2. Mittnacht S. The retinoblastoma protein — from bench to bedside. Eur J Cell Biol 2005; 84 (2–3): 97–107.
3. Lee WH, Bookstein R, Hong F, et al. Human retinoblastoma susceptibility gene: cloning, identification, and sequence. Science 1987; 235 (4794): 1394–9.
4. Zhu L. Tumour suppressor retinoblastoma protein Rb: a transcriptional regulator. Eur J Cancer 2005; 41 (16): 2415–27.
5. Knudson AG. Jr. Mutation and cancer: statistical study of re­tinoblastoma. Proc Natl Acad Sci U S A 1971; 68 (4): 820–23.
6. DeCaprio JA, Ludlow JW, Lynch D, et al. The product of the retinoblastoma susceptibility gene has properties of a cell cycle regulatory element. Cell 1989; 58 (6): 1085–95.
7. Thomas DM, Carty SA, Piscopo DM, et al. The retinoblastoma protein acts as a transcriptional coactivator required for osteogenic differentiation. Mol Cell 2001; 8 (2): 303–16.
8. Weiberg RA. The biology of cancer. USA: Garland Science, Taylor and Francis group; 2007.
9. Lipinski MM, Jacks T. The retinoblastoma gene family in differentiation and development. Oncogene 1999; 18 (55): 7873–82.
10. Khidr L, Chen PL. RB, the conductor that orchestrates life, death and differentiation. Oncogene 2006; 25 (38): 5210–9.
11. Jacks T, Fazeli A, Schmitt EM, et al. Effects of an Rb mutation in the mouse. Nature 1992; 359 (6393): 295–300.
12. Jacks T. Modeling cancer in the mouse. Harvey Lect 2005; 101: 1–19.
13. Whyte P, Buchkovich KJ, Horowitz JM, et al. Association between an oncogene and an anti-oncogene: the adenovirus E1A proteins bind to the retinoblastoma gene product. Nature 1988; 334 (6178): 124–9.
14. Goodrich DW, Wang NP, Qian YW, et al. The retinoblastoma gene product regulates progression through the G1 phase of the cell cycle. Cell 1991; 67 (2): 293–302.
15. Goodrich DW. The retinoblastoma tumor-suppressor gene, the exception that proves the rule. Oncogene 2006; 25 (38): 5233–43.
16. Bagchi S, Weinmann R, Raychaudhuri P. The retinoblastoma protein copurifies with E2F-I, an E1A-regulated inhibitor of the transcription factor E2F. Cell 1991; 65 (6): 1063–72.
17. Chellappan SP, Hiebert S, Mudryj M, et al. The E2F transcription factor is a cellular target for the RB protein. Cell 1991; 65 (6): 1053–61.
18. Sherr CJ. Mammalian G1 cyclins. Cell 1993; 73 (6): 1059–65.
19. Mushtaq M, Gaza HV, Kashuba EV. Role of the RB-Interacting Proteins in Stem Cell Biology. Adv Cancer Res 2016; 131: 133–57.
20. Conklin JF, Baker J, Sage J. The RB family is required for the self-renewal and survival of human embryonic stem cells. Nature communications 2012; 3: 1244.
21. Snopok B, Yurchenko M, Szekely L, Klein G, Kashuba E. SPR-based immunocapture approach to creating an interfacial sensing architecture: Mapping of the MRS18–2 binding site on retinoblastoma protein. Analytical and bioanalytical chemistry 2006; 386 (7–8): 2063–73.
22. Snopok BA, Darekar S, Kashuba EV. Analysis of protein-protein interactions in a complex environment: capture of an analyte-receptor complex with standard additions of the receptor (CARSAR) approach. The Analyst 2012; 137 (16): 3767–72.
23. Kashuba E, Yurchenko M, Yenamandra SP, et al. EBV-encoded EBNA-6 binds and targets MRS18–2 to the nucleus, resulting in the disruption of pRb-E2F1 complexes. Proc Natl Acad Sci USA 2008; 105 (14): 5489–94.
24. Zhang QH, Ye M, Wu XY, et al. Cloning and functional analysis of cDNAs with open reading frames for 300 previously undefined genes expressed in CD34+ hematopoietic stem/progenitor cells. Genome research 2000; 10 (10): 1546–60.
25. Suzuki T, Terasaki M, Takemoto-Hori C, et al. Proteomic analysis of the mammalian mitochondrial ribosome. Identification of protein components in the 28 S small subunit. J Biol Chem 2001; 276 (35): 33181–95.
26. Cavdar Koc E, Burkhart W, Blackburn K, et al. The small subunit of the mammalian mitochondrial ribosome. Identification of the full complement of ribosomal proteins present. J Biol Chem 2001; 276 (22): 19363–74.
27. Mushtaq M, Ali RH, Kashuba V, Klein G, Kashuba E. S18 family of mitochondrial ribosomal proteins: evolutionary history and Gly132 polymorphism in colon carcinoma. Oncotarget 2016; 7 (34): 55649–62.
28. Kashuba E, Yenamandra SP, Darekar SD, et al. MRPS18–2 protein immortalizes primary rat embryonic fibroblasts and endows them with stem cell-like properties. Proc Natl Acad Sci USA 2009; 106 (47): 19866–71.
29. Yenamandra SP, Darekar SD, Kashuba V, et al. Stem cell gene expression in MRPS18–2-immortalized rat embryonic fibroblasts. Cell Death Dis 2012; 3: e357.
30. Darekar SD, Mushtaq M, Gurrapu S, Yenamandra SP, Darekar SD, Mitochondrial ribosomal protein S18–2 evokes chromosomal instability and transforms primary rat skin fibroblasts. Oncotarget 2015; 6 (25): 21016–28.
31. Mints M, Mushtaq M, Iurchenko N, et al. Mitochondrial ribosomal protein S18–2 is highly expressed in endometrial cancers along with free E2F1. Oncotarget 2016; 7 (16): 22150–8.
32. Mushtaq M, Jensen L, Davidsson S, et al. The MRPS18–2 protein levels correlate with prostate tumor progression and it induces CXCR4-dependent migration of cancer cells. Sci Rep 2018; 8 (1): 2268.
33. Buivydiene A, Liakina V, Valantinas J, et al. Expression Levels of the Uridine-Cytidine Kinase Like-1 Protein As a Novel Prognostic Factor for Hepatitis C Virus-Associated Hepatocellular Carcinomas. Acta Naturae 2017; 9 (3): 108–14.
34. Buchynska LG, Iurchenko NP, Kashuba EV, et al. Overexpression of the mitochondrial ribosomal protein S18–2 in the invasive breast carcinomas. Exp oncol 2018; 40 (4): 303–8.
35. Kovalevska L, Kashuba E. Expression pattern of MRPS18 family genes in malignantly transformed b-cells. Exp oncol 2020; 42 (4): 295–9.
36. Kashuba E, Mushtaq M. Do MRPS18–2 and RB proteins cooperate to control cell stemness and differentiation, preventing cancer development? Experimental oncology 2017; 39 (1): 12–6.
37. Mushtaq M, Kovalevska L, Darekar S, et al. Cell stemness is maintained upon concurrent expression of RB and the mitochondrial ribosomal protein S18–2. Proc Natl Acad Sci USA 2020; 117 (27): 15673–83.
38. Banerjee A, Xu HJ, Hu SX, et al. Changes in growth and tumorigenicity following reconstitution of retinoblastoma gene function in various human cancer cell types by microcell transfer of chromosome 13. Cancer Res 1992; 52 (22): 6297–304.
39. Pagliaro LC, Antelman D, Johnson DE, et al. Recombinant human retinoblastoma protein inhibits cancer cell growth. Cell Growth Differ 1995; 6 (6): 673–80.
40. Voncken JW, Roelen BA, Roefs M, et al. Rnf2 (Ring1b) deficiency causes gastrulation arrest and cell cycle inhibition. Proc Natl Acad Sci USA 2003; 100 (5): 2468–7243.

Адреса для листування:
Кашуба О.В.
Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології
ім. Р.Є. Кавецького НАН України
03022, Київ, вул. Васильківська, 45
E-mail: Kashuba@nas.gov.ua, lenakash@yahoo.com

Одержано: 15.06.2021


Без коментарів » Додати коментар