Токсичність різних видів лікування цитостатиками та особливості терапії супроводу у хворих на місцево-поширений рак шлунка
Коробко В.Б., Чорний В.А., Розумій Д.О., Осинський Д.С., Музика М.І.
Захворюваність на рак шлунка (РШ) в Україні, Росії, скандинавських країнах Європи залишається високою. Більш ніж 80% хворих на РШ в Україні та Росії госпіталізують з розповсюдженими пухлина ми. Можливості хірургічного лікування цієї категорії хворих дуже обмежені. Підвищити ефективність лі кування можливо шляхом розробки консервативних методів: хіміотерапії, променевої терапії, імуноте рапії та терапії супроводу. Численні схеми систем ної поліхіміотерапії широко застосовуються для лі кування нерезектабельного РШ, однак тривалість життя істотно не змінюється, повні ремісії одинич ні, а часткові досягаються лише у 6–40% хворих.
Одним з шляхів до подальшого прогресу є засто
сування цитостатиків внутрішньоартеріально (в/а), що забезпечує високу концентрацію їх у пухлині та регіонарних метастазах, одночасно зменшуючи за гальнотоксичну дію, і може зумовити підвищення виживаності та якості життя пацієнтів з нерезекта бельним місцевопоширеним РШ.
Об’єкт і методи. Для в/а поліхіміотерапії (ПХТ) використовували спосіб «петельної» катетериза ції гілок черевної артерії, що дозволяє проводити вибіркове зондування магістральних артерій шлун
ка. При локалізації пухлини в тілі, проксимально му відділі, або тотальному ураженні шлунка катете ризували ліву шлункову артерію, при розташуванні пухлини в антральному відділі та в ділянці великої кривизни — праву шлунковочіпцеву артерію, при метастазах у печінці — печінкову артерію або черев ний стовбур, при проростанні пухлини в підшлунко ву залозу — гастродуоденальну. Катетер залишали в судині на 5 діб. Схема ПХТ FAP + L включала флу ороурацил (1,5 г/м2), доксорубіцин (40 мг/м2), цис платин (60 мг/м2). Перед кожним введенням флуро урацилу вводили 30 мг кальцій фолінату.
Протипоказаннями до в/а ПХТ є: а) тяжкий стан хворого внаслідок ускладнень основного захворю вання (кровотеча з пухлини, анемія, декомпенсова ний стеноз шлунка, кахексія); б) важкі захворюван ня серця, судин, печінки, нирок, легень, цукровий діабет та інші в стадії декомпенсації; в) атеросклероз артерій або інші судинні захворювання, що виклю чають рентгеноваскулярну операцію.
Результати. В/а ПХТ проведено 63 хворим на міс цевопоширений РШ (поширення на печінку, під шлункову залозу, поперечну ободову кишку, по заочеревинний простір, брижу тонкої чи товстої кишки. З метою пригнічення ангіогенезу у 25 з них застосовували інгібітори циклооксигенази2 (дек саметазон, династат, целебрекс).
У двох пацієнтів відзначали короткочасне пору шення периферичного кровообігу нижньої кінців ки після витягування катетера зі стегнової артерії по закінченню першого курсу ПХТ, що ліквідува ли за допомогою адекватної консервативної тера пії (гепарин або дальтепарин натрій, ліотон, спаз молітики, дексаметазон, трентал, нікотинова кис лота, анальгетики).
Оскільки до основних побічних дій застосованих цитостатиків відносять мієлодепресію та диспепсію, нами вивчено динаміку показників периферичної крові та оцінена інтенсивність диспепсичного синд рому (у балах за шкалою токсичності ВООЗ) під час в/а ПХТ порівняно з внутрішньовенною (в/в) ПХТ (62 пацієнта). В/а ПХТ зумовила розвиток лейко пенії у 16 (25,3%) хворих та лімфопенії у 9 (14,3%), що відповідає 1–2 балам. В/в ПХТ значно більше (р < 0,5) впливала на показники крові: лейкопенію та лімфопенію цього ж ступеня відзначали відповід но у 26 (42%) і 16 (25,8%), а у 2 пацієнтів вона від повідала навіть 3 балам. Мієлодепресію коригува ли під час лікування та у ранній термін після його закінчення (лейкоген, тимоген, нейпоген, грастім, полівітаміни). Вплив ПХТ на кількість еритроцитів та гемоглобіну несуттєвий.
Диспепсичний синдром слабкого ступеня (1– 2 бали) відзначали у 1/3 пацієнтів, які отримували в/а ПХТ та майже вдвічі частіше (р < 0,5) у хворих контрольної групи.
Застосування схеми FAP + L у класичному вигляді хворі переносили досить важко, тому що більшість па цієнтів були похилого віку та мали супутні захворю
вання серцеволегеневої системи. Під час введення доксорубіцину вони відзначали біль у ділянці серця, тахікардію, аритмію, а при введенні цисплатину — ну доту та блювання, що вимагало призначення серцевих препаратів, дезінтоксикаційної терапії, ентеросорбен тів, ондансетрону, тропісетрону, або метоклопрамиду. В зв’язку з цим проведена корекція схеми ПХТ. Сумарні дози доксорубицину та цисплатину, що вводили у пер шу добу розподілили навпіл і зараз доксорубіцин вво дять у 1й та 2й дні, а цисплатин — у 3й та 4й, а при можливості замінювали ці цитостатики на менш ток сичні аналоги — епірубіцин та карбоплатин.
Висновки. 1. Мієлодепресія, що відповідає 1–
2 балам, після в/а ПХТ виникає в 1,5 рази рідше, ніж після в/в ПХТ.
Диспепсичний синдром низького ступеня у па цієнтів, що отримували в/а ПХТ відзначають вдвічі рідше, ніж після в/в ПХТ.
В/а ПХТ за схемою FAP + L не дає важких ускладнень та краще, ніж в/в ПХТ переноситься хворими на місцевопоширений РШ, значно рідше потребує призначення препаратів супроводу.
Без коментарів » Додати коментар