Нещодавно на базі Ростовського онкологічно­ го центру (директор — академік РАМН Ю. Сидо­ ренко) відбувся VI з’їзд онкологів Росії. Це була нагода ознайомитися не лише із сучасним зразковим онкологічним центром, а й з досягненнями та проблемами експериментальної та клінічної онко­ логії в Росії. Російські колеги зробили ставку на нові технології в діагностиці та лікуванні. Одним із пріоритетних напрямків стала профілактика, робиться спроба реанімувати диспансеризацію.

Черговий з’їзд онкологів України планується знову провести на березі Чорного моря. На жаль, практика проведення таких заходів на базі вітчиз­ няних онкологічних центрів пішла в минуле, а про­ грами з’їздів схожі, як брати­близнюки, і стають все більш формальними, а не проблемними. І це при тому, що в Україні, як і в світі в цілому, щоро­ ку невпинно збільшується кількість хворих із впер­ ше встановленим діагнозом злоякісного новоутво­ рення, що зумовлено як істинним ростом захворю­ ваності, так і покращанням діагностики та обліку. У зв’язку із демографічною ситуацією, що склалася в Україні (старіння населення), складною екологіч­ ною ситуацією можна очікувати подальшого підви­ щення захворюваності. Тому мимоволі виникає да­ леко не риторичне запитання: чи не зарано віддаля­ тися від дослідних лабораторій та спеціалізованих лікувальних закладів?

Під час парламентських слухань з приводу про­ блем та шляхів подолання онкологічних захворю­ вань в Україні, які відбулися у березні 2004 р., міністр охорони здоров’я зазначив, що захворюваність на рак в Україні становить 325, у Росії 313,9, у Цент­ ральній та Східній Європі — 349 на 100 тис. насе­ лення. Але слід зауважити, що ці показники вклю­ чають лише число нововиявлених хворих з онко­ логічною патологією. Якщо ж порівняти загальну кількість хворих онкологічного профілю на 100 тис. населення у 1993 і 2003 р., динаміка зростання вра­ жаюча: 25,7%, тобто на 1/4 за 10 років. І що дуже

прикро — прогнози невтішні. Передбачається, що

у 2010 р. частота онкологічних захворювань зросте ще на 25%. Це провокується багатьма чинниками: наслідками Чорнобильської катастрофи, високим рівнем антропогенного забруднення довкілля, змі­ нами способу життя населення. На сьогодні згідно з даними канцер­реєстру в Україні на обліку пере­ бувають понад 800 тис. осіб.

Внаслідок недостатньо пильної уваги, що при­ діляється ранній діагностиці злоякісних новоутво­

рень і розвитку державних скринінгових програм, частка пацієнтів із розповсюдженими формами за­ хворювання залишається неприпустимо високою — 60% хворих з пухлинним процесом III–IV стадії від загальної кількості пацієнтів. А відсутність єдиних затверджених стандартів і клінічних протоколів діагностики та лікування хворих онкологічного профілю призводить до недопустимої кількості діагностичних і лікувально­тактичних помилок як у клінічній практиці лікарів загальної лікувальної мережі, так і в ряді спеціалізованих онкологічних закладів.

Слід зазначити, що існує цілий ряд суб’єктивних та об’єктивних причин незадовільного стану своє­ часної діагностики. Варто було б на майбутньому з’їзді перш за все зробити спробу їх систематизува­ ти. Серед об’єктивних причин в першу чергу слід відзначити високу індивідуальність «репертуару» молекулярно­біологічних факторів, характерних для конкретної пухлини, що визначають як загаль­ ні біологічні властивості пухлинної клітини, так і її особливості. До суб’єктивних причин слід віднести кваліфікаційний рівень спеціалістів і наявність на­ лежної матеріально­технічної бази. Якщо зробити серйозний аналіз лише за такою спрощеною схе­ мою, то стає зрозумілим, що реальні шанси покра­ щити ранню діагностику переважної більшості он­ кологічних захворювань існують.

Уже сьогодні слід удосконалювати алгоритм ком­ плексного і раціонального підходу до диференціаль­ ної діагностики первинних пухлин і рецидивів різ­ них локалізацій. Адже сучасні технології діагнос­ тики дозволяють визначати молекулярний профіль злоякісної клітини та на основі цього прогнозувати характер перебігу хвороби й ефективність лікуван­ ня пацієнта. Необхідно проводити повне досліджен­ ня, включаючи морфологічне, цитологічне, імуно­ гістохімічне, молекулярно­генетичне тощо не тіль­ ки самої пухлини, а й прилеглих тканин для оцінки фонових змін. Якщо врахувати, що за сучасними стандартами діагностики солідних пухлин слід ви­ значати кілька десятків маркерів, що характеризу­ ють параметри злоякісної клітини, то недоцільно створювати велику кількість груп, які досліджува­ ли б по 2–3 маркери. Необхідно відкривати сучасні міжрегіональні лабораторії, оснащені найсучасні­ шим обладнанням, і забезпечувати їх підготовлени­ ми кваліфікованими спеціалістами — морфологами, цитологами, молекулярними онкологами. Тільки всебічно верифікований діагноз, дослідження молекулярного профілю пухлинної клітини, детальний аналіз прогностичних маркерів та якомога точніше визначення особливостей кожної пухлини дозво­ лять розробляти оптимальний план індивідуально­ го лікування і досягти успішних результатів. Ува­ ги заслуговує і питання розробки і впровадження в клінічну практику визначення пухлиноасоційованих маркерів для моніторингу пацієнтів з метою оцінки ефективності лікування та доклінічного виявлення рецидивів, регіонарних і віддалених метастазів.

У сучасній клінічній онкології також залишаєть­ ся складною проблема підвищення ефективності лікування дисемінованих форм злоякісних пух­ лин. У більшості випадків це пов’язано з початко­ вою чи набутою резистентністю пухлинних клітин до цитостатиків. Збільшення тривалості життя цієї категорії тяжких хворих вдається досягти при за­ стосуванні нових технологій лікування в комбіна­ ції з хіміо­ та променевою терапією. Серйозні зру­ шення в подоланні 50% бар’єру ефективного ліку­ вання хворих онкологічного профілю можливі лише за умов застосування сучасних досягнень хімії, кван­ тової фізики та молекулярної біології. І тут слід від­ значити значний внесок у галузі теоретичної та екс­ периментальної онкології науковців Інституту екс­ периментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького НАН України. Особливо вра­ жаючі дані отримано за останні роки при дослід­ женні процесів трансформації нормальної клітини в пухлинну, а також механізмів прогресування пух­ линного процесу. Зокрема на молекулярному рівні ідентифіковано та розшифровано особливості функ­ ціонування сигнальних каскадів в умовах проліфе­ рації та диференціювання ракових клітин, охарак­ теризована їх взаємодія в системі мікрооточення. Показано, що в механізмах інвазії та метастазуван­ ня при злоякісному процесі значна роль належить компонентам фібринолітичної системи. Підви­ щення концентрації плазміну в пухлинах і його роль у руйнуванні базальної мембрани — незапе­ речний факт. Основними ферментами, що беруть участь у процесі переходу плазміногену в плазмін, є серинові протеази і серпіни — активатор плазмі­ ногену урокіназного (uPA) і тканинного типу (tPA) та інгібітори PAI­1, ­2. При цьому інгібування tPA частіше буває значно вищим, ніж uPA. Значна роль у прогресуванні пухлинної хвороби належить і мат­ риксним металопротеїназам. Саме ці ферменти бе­ руть участь в гідролізі позаклітинного матриксу (ко­ лагену всіх типів, еластину, ламініну та ін.), що за­ безпечує інвазивний ріст та метастатичний процес. Дослідження пухлиноасоційованих протеаз та їх ен­ догенних інгібіторів може мати велике прогностич­ не значення. Аналіз отриманої інформації дає змо­ гу сформулювати основні принципи розвитку пух­ линної хвороби та виділити ключові ланки в цьому процесі й визначити їх як потенційні мішені впли­ ву. Залежно від характеру чи виду мішені розробля­ ються засоби, спрямовані на блокування процесів проліферації, інвазії та метастазування пухлинних клітин шляхом індукції апоптозу, інгібування ангіо­ генезу, активації систем протипухлинної резистент­ ності. Зокрема на рівні генетичного апарату апробу­ ють генні конструкції та антисмислові нуклеотиди, на рівні сигнальних систем і рецепторного апара­ ту використовують низькомолекулярні синтетичні сполуки та моноклональні антитіла.

Для активації компонентів імунної системи та підвищення протипухлинної резистентності орга­ нізму використовують широкий спектр різноманіт­ них варіантів імунотерапії: протипухлинних вакцин, моноклональних антитіл, цитокінів, пробіотиків та ін. Розроблено й апробовано нові цитостатики, пробіотики та інші засоби біотерапії як для моно­, так і для комбінованого та комплексного лікуван­ ня. Уточнюються показання для додаткового меди­ каментозного лікування для хіміочутливих пухлин на основі вивчення факторів прогнозу при ранніх стадіях пухлинного процесу. Особливе місце зай­ має флюоресцентна діагностика та фотодинамічна терапія, що базується на використанні природних і синтетичних фотосенсибілізаторів, які вибірково накопичуються в пухлинних клітинах та відповідно активуються певною довжиною хвилі при лазерно­ му опроміненні. Широке використання біологічно активних добавок викликало певний інтерес щодо їх перспектив в онкологічній практиці. Зокрема ви­ явлено, що соєві білки, флавоноїди чаю та виногра­ ду підвищують протипухлинний і знижують токсич­ ні ефекти цитостатиків.

Дослідження останніх років відображають вели­ кий інтерес до створення синтетичних нанострук­ турних біоматеріалів. Актуальність цих досліджень пов’язана з можливістю застосування таких ма­ теріалів для створення матриць для культивування клітин, включаючи стовбурові; біокаталізаторів та векторних систем доставки лікарських засобів та ін. Такий підхід відкриває перспективи застосування принципово нових клітинних технологій, зокрема і корекції клітинної форми та морфології тканин.


Без коментарів » Додати коментар