ЗАСТОСУВАННЯ НОВИХ ЦИТОСТАТИЧНИХ ПРЕПАРАТІВ У СХЕМАХ ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ЛІМФОМУ ХОДЖКІНА ТА НЕХОДЖКІНСЬКІ ЗЛОЯКІСНІ ЛІМФОМИ

Метою дослідження є формування нових схем поліхіміотерапії за рахунок хіміотерапевтичних засобів, що раніше не застосовували при лікуванні лімфопроліферативних захворювань. У відділенні системних пухлинних захворювань Інституту онкології АМН України проліковано 374 хворих на рефрактерні злоякісні лімфоми. Доведено, що застосування схем сіs-ВЕАСОРР та GEM-ВЕАСОРР підвищує безрецидивну 3-річну виживаність до 77,0 ± 7,8%, а загальну виживаність у тому ж інтервалі для усіх хворих — до 84,1 ± 5,1%.


ВСТУП

Злоякісні лімфоми вважають захворюванням, що в абсолютної більшості хворих добре виліковуються хіміотерапевтичними методами, але завжди існувала група пацієнтів з низькими показниками загальної або безрецидивної виживаності. Причина тому — розмаїтність клінічного перебігу захворювання. Виникла проблема поділу хворих на групи відповідно до прогностичного перебігу захворювання й ефективності лікування.

Метою дослідження є формування нових схем поліхіміотерапії за рахунок хіміотерапевтичних засобів, що раніше не застосовували при лікуванні лімфопроліферативних захворювань. Пропонується принципово нова схема лікування хворих на рефрактерні форми лімфогранулематозу(ЛГМ) та неходжкінських лімфом (НХЛ), що полягає у застосуванні препаратів, раніше не використовуваних у лікувальній практиці для описуваної нозологічної форми патології.

Проблема резистентності в онкології має тривалу історію. Ще в 1965 р. запропонована система стадіювання хворих на лімфому Ходжкіна (Ray), основним принципом якої є поширеність патологічного процесу. У 1971 р. Ann— Arbor запропонували класифікацію, яку й на сьогодні застосовують клініцисти з деякими доповненнями. Carbone запропонува впоширити цю класифікацію й на НХЛ:

Стадія І — ураження однієї лімфатичної зони або структури (1Е)* або локалізоване ураження одного екстралімфатичного органу або тканини в межах одного сегмента [1].

Стадія ІІ — ураження двох або більше лімфатичних зон по одну сторону діафрагми(наприклад середостіння— одназона, коренялегенів— окремі від середостіння самостійні зони) або локалізоване ураження одного екстралімфатичного органа або тканини та їх регіонарних лімфатичних вузлів(ЛВ) з ураженням інших лімфа-

тичних зон по той же бік діафрагми або без нього. Для ІІ стадії необхідно вказати кількість уражених лімфатичних зон, наприклад 2 [4].

Стадія ІІІ— ураження ЛВ або структур з обох сторін діафрагми, що може сполучатися з локалізованим ураженням одного екстралімфатичного органа або тканини (3Е) або з ураженням селезінки, або з ураженням того й іншого (3Е + S). Рекомендується виділяти верхні абдомінальні ЛВ (ворота печінки, селезінка) — стадія 31 і нижні абдомінальні (парааортальні, мезентеріальні) стадія 32.

Стадія IV — дисеміноване ураження одного або декількох екстралімфатичних органів з ураженням ЛВ або бе знього. Або ізольоване ураження екстралімфатичного органа з ураженням окремих ЛВ. Метастази в печінці або кістковому мозку — завжди IV стадія.

«S» позначають ураження селезінки; «Е» — екстранодальне ураження у межах одного сегмента;«Х»— масивне ураження ЛВ (MTI > 0,33 і/або будь-які пухлинні маси діаметром більше 10 см).

Окремо виділяють симптоми інтоксикації:«В»— наявність одного й більше таких клінічних симптомів, як нічний профузний піт, температура тіла 38 °С не менше 3 днів підряд без ознак запального процесу, зменшення маси тіла на 10% за останні 6 міс хвороби; «А» — відсутність зазначених вище симптомів. Шкірний зуд виключено з симптомів інтоксикації.

З 90-х років відомо, що маса пухлини має не меншезначення, ніжпоширеність. Німецькоюгрупоюз вивченнялімфоми Ходжкіна(GHSG) запропоновано використання групи прогностичних факторів (факторів ризику): А-екстранодальне ураження у межах, позначених символом Е; Б-масивне ураження середостіння; В-масивне ураження селезінки (5 і більше вогнищ або дифузійне ураження); Г-ураження 3 абобільшезон ЛВ; Д-прискорення ШЗЕвище 30 мм/густадії Вівище 50 мм/г — у стадії А.

Відповідно до наявності або відсутності цих факторів хворих розподіляють на 3 прогностичні групи: зі сприятливим, несприятливим і проміжним прогнозом. Пацієнти з захворюванням I–IIА стадії без факторів ризику віднесені до групи зі сприятливим прогнозом. Хворіу I–IIАстадіїзбудь-якими факторами ризику, у IIB стадії з факторами ризику 4 і 5 та у IIIА стадії без факторів ризику об’єднані у групу із проміжним прогнозом. Хворі у стадії IIB з факторами ризику 1–3, пацієнти у IIIА стадії з будь-якими факторами ризику й хворі у IIIB и IV стадії віднесені у групу з несприятливим прогнозом.

Також використовують системи клінічних прогностичних факторів ЕОRТ і NCIC/ECOG, у яких серед факторів ризику виділяють гістологічний варіант захворювання й вік хворих, але дані клінічних досліджень підтверджують більше практичне значення системи GHSP порівняно з останніми двома.

Вибір програми лікування залежить від прогностичної групи, до якої належить пацієнт. Хворим на ЛГМ зі сприятливим прогнозом проводять 4 курси ABVD у комбінації із променевою терапією на зони вихідного ураження (СОД 30–35 Гр ), з групи із проміжним прогнозом— 6 курсів АВVD з променевою терапією на зони первинного ураження (СОД 30–35 Гр), з несприятливим прогнозом проводять 8 курсівза схемою ВЕАСОРР і опромінення залишкових пухлинних мас і початково збільшенихмасивів(СОД 30–35 Гр). Заданими провідних клінік при такому лікуванні частота повних ремісій, які 5-річна загальна виживаність, убудь-якій прогностичній групі первищує 90%. Слід зазначити, що позитивні результати при використанні цих програм залежать від якості діагностики, суворого дотримання доз і режиму програми.

В останні роки активно використовують у практиці метод позитронно-емісійної томографії з використанням короткоживучого ізотопу 2-флуорин-18-флуоро2-діоксид-глюкози. Найбільш актуально застосовувати цей метод для підтвердження повноти ремісії, особливо при наявності залишкових пухлинних мас. Існують дані, що у хворих з позитивними результатами ПЕТ безрецидивна виживаність становить 4–45%, а з негативними результатами — близько 85–95%. Якщо ці результати підтвердяться подальшими дослідженнями, можна істотно зменшити обсяг лікування у великій групі хворих зі сприятливим прогнозом, а також інтенсифікувати лікування для пацієнтів з украйнесприятливим прогнозом

Значимість досягнень терапії лімфоми Ходжкіна позасумнівами, алезалишається 10–20% хворихукожній прогностичній групі, для яких лікування не є досить ефективним. Також актуальне питання про високутоксичність агресивних схем лікування. Томутриває пошук нових прогностичних факторів, які б допомогли виявити пацієнтів з найбільш несприятливим прогнозом, для яких виправданий ризик інтенсивного лі- кування. З’являються дані промолекулярно-генетичні, імунологічні фактори ризику. Тривають перспективні дослідження у цій галузі.

НХЛ— це гетерогенна група злоякісних лімфопролі- феративнихпухлин, що розрізняються за біологічними властивостями, морфологічною будовою, клінічними проявами, відповіддю на терапію та прогнозом.

річна виживаність при НХЛ широко варіює залежно від морфологічного варіанта пухлини: при B-клітинних лімфомахмаргінальної зони, MALT, фолікулярних вона перевищує 70%, що трактується як дуже позитивнийпрогноз, тодіякпри Т-лімфобластних, периферичних Т-клітинних НХЛ цей показник нижче 30% .

Захворювання діагностують на підставі морфологічного дослідження пухлинного утворення. Цитологічне дослідження високоінформативне. Варто широко виконувати його в амбулаторних умовах. Остаточним треба вважати гістологічне дослідження біоптату пухлинної тканини з імунофенотипуванням. Цитологічну верифікацію виконують тільки у тих випадках, коли взяття матеріалу для гістологічного дослідження зумовлює високий ризик для життя. Найчастіше проводять біопсію периферичних ЛВ. Необхідно надавати перевагу біопсії довгостроково існуючого ЛВ, розташованого у легкодоступних анатомічних ділянках (краще шийно-надключичній ділянці). Менш бажана біопсія пахових і апікальних аксилярних ЛВ.

Метою імунофенотипування є визначення Ві Т-клітинного походження пухлини й рівня порушення диференціювання.

Імунофенотипові особливості різних морфологічних варіантів НХЛ, що залежать від рівня порушення диференціювання лімфоїдної клітини, маютьпровідне значення, тому що є високоінформативним компонентом комплексної діагностики НХЛ.

Найбільшчасто(більшніжу 90% випадків) НХЛмає B-клітиннепоходження, експресуючипан-B-клітинні антигени: CD19, CD20, CD22, звичайно у сполученні з HLA/DR і молекулами поверхневих імуноглобулінів. Наявність інших B-клітинних антигенів (CD5, CD10, CD38, CD23 таін.) дозволяє з найбільшою вірогідністю встановити B-клітиннийваріант НХЛ, щолежитьв основі вибору адекватної лікувальної тактики.

Для Т-клітиних пухлин характерна наявність CD4, CD7, CD8. Оскільки можливе розташування пухлин у будь-яких органах і тканинах, план обстеження повинен включати: повний фізикальний огляд з дослідженням усіх груп периферичних ЛВ, рентгенологічне дослідження органів грудної клітини (для визначення стану медіастинальних ЛВ і легеневої тканини), ультразвукове дослідження печінки, селезінки, внутрішньочеревних і заочеревинних ЛВ, фіброларингоскопію для з’ясування стану лімфатичного апарату кільця Пирогова— Вальдейєра, рентгенологічне дослідження шлунка або переважно гастроскопію з біопсією суспіціознихді- лянокслизової о болонки, стернальну пункцію йтрепанобіопсію з ухвинної кістки для виключення лейкемічної трансформації й гематогенної осередкової поразки кістковогомозку. Крімтого, потрібно досліджувати органи, з боку яких хворий відчуває дискомфорт.

При особливих клінічних варіантах НХЛ застосовують специфічні додаткові методи обстеження: при

ураженні оболонок головного й спинного мозку (після огляду невропатологом) — люмбальну пункцію з визначенням клітинності цереброспинальної рідини, її біохімічного й цитологічного дослідження, при пухлинному ураженні ЦНС — комп’ютерну томографію головногомозкуй(або) рівень ураження спинного мозку, встановленого при неврологічному огляді, припервинному ураженні одного з відділів шлунково-кишковоготракту— додаткове дослідження всіх відділів шлунково-кишкового тракту.

Наводимо останні версії класифікації лімфоїдних пухлин.

ВООЗ-класифікація лімфоїдних пухлин. B-клітинні пухлини: пухлини з попередників B-клітин; В-лімфобластна лімфома з B-клітин-попередників; зрілі (периферичні) B-клітинні пухлини; B-клітинна лімфоцитарна лімфома з малих лімфоцитів; B-клітинна пролімфоцитарна лімфома; лімфоплазмоцитарна лімфома; B-клітин на лімфомамаргінальної зони селезінки (+/– ворсинчасті лімфоцити); плазмоклітинна мієлома/плазмоцитома; екстранодальна B-клітинна лімфома маргінальної зони MALT-типу; B-клітинна лімфома маргінальної зони (+/– моноцитоїдні B-клітини); фолікулярналімфома; мантійноклітин налімфома; дифузійна B-клітинна великоклітинна лімфома; медіастинальна В-великоклітинна лімфома; первинна лімфома серозних оболонок (primary effusion lymphoma); лімфома Беркітта.

Пухлиниз Т-клітині ПК-клітин: пухлиназ Т-клітинпопередників; Т-лімфобластна лімфома із клітин-попередників; зрілі (периферичні) Т-клітинні пухлини; Т-клітинний пролімфоцитарний лейкоз; Т-клітинний лейкоз із лімфоцитів із гранулами; агресивний лейкоз із ПК-клітин; Т-клітинна лімфома/лейкоз (HTLV1+) дорослих; екстранодальна ПК/Т-клітинна лімфома (носових пазух); Т-клітинна лімфома ентеропатичного типу; гамма-дельта-Т-клітинна лімфома з ураженням печінки й селезінки; підшкірна паникулітоподібна Т-клітинна лімфома; грипоподібний мікоз/синдром Сезарі; анапластична великоклітинна лімфома з Т/нуль-клітин, первинно шкірного типу; периферична Т-клітинна лімфома без додаткових характеристик, невизначеного типу (not otherwise characterized); ангіоімунобластна Т-клітинна лімфома; анапластична великоклітинна лімфома, Т/нуль-клітинна, первинногенералізований тип.

Лімфома Ходжкіна (лімфогранулематоз): варіант лімфоми Ходжкіна з перевагою лімфоцитів, модулярний; класичні варіанти лімфоми Ходжкіна; варіант лімфоми Ходжкіна з нодулярним характером склерозу (типи I і II); класичний варіант лімфоми Ходжкіна, багатий лімфоцитами; змішаноклітинний варіант лімфоми Ходжкіна; варіантлімфоми Ходжкіназлімфоцитарним виснаженням; варіанти посттрансплантаційних лімфопроліферативних захворювань(ПТЛЗ): ранніураження, реактивна плазмоцитарна гіперплазія, варіант, подібний до інфекційного мононуклеозу ПТЛЗ, полі- морфні, поліклональні (рідкі), моноклональні; ПТЛЗ

мономорфні (класифікуються відповідно до класифі- кації лімфом)

B-клітинні лімфоми: дифузійна великоклітинна B-клітинна лімфома (імунобластна, центробластна, анапластична); лімфома Беркітта/Беркіттоподібналімфома; плазмоклітинна мієлома

Т-клітинні лімфоми: периферична Т-клітинна лімфома без категорій (неспецифічна); інші типи (гепатоспленомегалічна, гамма-дельта, Т/ЕК); інші типи (рідкі); захворювання, подібні до хвороби Ходжкіна (асоціюються з терапією метатрексатом); плазмоцитомоподібні зміни.

Лікування хворих при злоякісних НХЛ проводиться за різними схемами поліхіміотерапії, променеву терапію використовують після встановленої кількості курсів поліхіміотерапії залежно від остаточного діагнозу. Метод проведення променевої терапії — разовою середньою дозою 2,0 Гр до сумарної середньої дози 30,0–35,0 Гр на ділянку біопсії або післяопераційного рубця. Ухворих III–IV стадії патологічного процесу бажано додаткове опромінення нерезорбованих ЛВ, пухлин органів або тканин.

Першою лінією терапії B-клітинних CD20-позитивних лімфом є застосування схеми поліхіміотерапії СНОР. Можливе використання ритуксимабу у дозі 375 мг/м2 1 раз в 21-й день у кількості 6 введень.

Лікування хворих несприятливої прогностичної групи. Тривалий час основним методом лікування цієї групи хворих була поліхіміотерапія. Безпосередня ефективність терапії досягала 60–80% повної ремісії, але 5-річна загальна виживаність рідко перевищувала 60%, а виживаність, вільна від невдач лікування, досягала лише 40% .

На підставі теоретичних розробок на початку 90-х років група дослідників зі Стенфордай Німеччини (GHSG) незалежно одна від одної запропонувалинову концепцію й програми лікування для хворих на рефрактерну форму ЛГМ. Стенфордська група запропонувала програму Stanford V, a GHSG — ВЕАСОРР-базову і ВЕАСОРР-ескальовану. Обидві програми включали променеву терапію у дозі 30–36 Гр на зони початково збільшених масивів і/або залишкових пухлинних мас. Появі цих програм сприяло впровадження в лікувальну практику гранулоцитарних колоні є стимулювальних факторів (Г-КСФ), що дозволяло проводити всю програму терапії без істотного подовження інтервалів і зниження доз. У цей час найбільше поширення у світі одержала програма ВЕАСОРР.

Проаналізувавши попередні програми лікування в групіз 706 хворихналімфому Ходжкіна IIIB–IV стадії, дослідники з GHSG запропонували використовувати всі три принципи інтенсифікації терапії в одній програмі. Ескалірувати у першу чергу можна мієлотоксичні препарати, тому що застосування Г-КСФ лікві- довувало проблему подовження інтервалів у більшості пацієнтів. У цикл додавали етопозид як препарат, що добре зарекомендував себе при лікуванні рецидивів лімфоми Ходжкінай основною токсичною дією якого при ескалації дози є мієлосупресія. Базовою є схема СОРР,

у якій залишили прокарбазин, тому дакарбазин вилучено як дублюючий препарат. Таким чином у перші три дні циклу вводять найбільш мієлотоксичні препарати (доксорубіцин, циклофосфамід і етопозид), а вінкристин і блеоміцин вводять в 8-й день, коли закінчується прийом прокарбазину, і в 9–10-й день можна починати планове введення Г-КСФ. Поетапне підвищення доз докспрубіцину, циклофосфаміду й етопозиду, починаючи від базового рівня, дозволило встановити дози ескальованого циклу ВЕАСОРР. Цикл відновлюють в 22-й день, чим досягають інтенсифікації доз хіміопрепаратів.

ОБ’ЄКТ І МЕТОДИ ДОСЛІДЖЕННЯ

У відділенні системних пухлинних захворювань Інститутуонкології АМН України проліковано 374 хворих нарефрактерні злоякісні лімфоми: 164 — на ЛГМ, 67 — надрібноклітинні НХЛ, 65 — великоклітинні НХЛ, 78 — назмішаноклітинні НХЛ. Пацієнтам проведено морфологічне та імуногістохімічне дослідження біопсованих ЛВ із застосуванням моноклональних антитіл (МкАТ) до: — і -легких ланцюгів I, CD3, CD5, CD10, CD20, CD23, CD38, CD79а, цикліну D1. У прогностичну панельувійшли МкАТ, за допомогою яких визначали експресію Pp, р53, Bcl-2, CD54, CD95, Ki-67. Розподіл за стадіями відображено у таблиці

Таблиця

Розподіл хворих за стадіями захворювання

СтадіяЛГМДрібноклітинніВеликоклі-

тинні

Змішаноклі-

тинні

Усього
ІA01001
ІІA2684644
ІІB3934551
ІІІA2095539
ІІІB3529854
IVA1128193492
IVB3316242093
Усього164676578374

Як видно із таблиці, рефрактерні форми захворювання на злоякісні лімфоми частіше виникають у хворих при наявності ознак загальної інтоксикації. При аналізі пацієнтів з ЛГМ IIВ–IIIВ стадії, кількість хворих більше, ніж при захворюваннi IV стадії. Для дрібно та великоклітинних НХЛ наявність рефрактерності більше пов’язана з IV стадією захворювання. Дані таблиці демонструють, що понад 50% хворих на рефрактерні форми лімфом мали IV стадію.

Узв’язку з високим відсотком хворих нарефрактерні форми у відділенні системних пухлинних захворювань Інститутуонкології АМНУпацієнтамз ЛГМ застосована схема поліхіміотерапії Cis-BEACOPP, принаявності ураження легені, печінки — схема GEM-BEACOPP. Хворим на дрібноклітинні НХЛ призначали лікування засхемами Cis-CHOP, звеликоклітинними НХЛ— схеми паклітаксел + CHOP. У хворих на змішаноклітинні НХЛ рефрактерної форми застосовували схему вінорелбін + паклітаксел. Кількість курсів 3–6.

Найбільш традиційною схемою лікування у від-

діленні є на сьогодні схема ВЕАСОРР І: етопозид 100 мг/м2 внутрішньовенно (в/в) 1–3-й день; доксорубіцин 25 мг/м2 в/в 1-йдень; циклофосфамід 650 мг/м2 в/в 1-й день; дакарбазин 375 мг/м2 в/в 1-й день; пред-

нізолон 40 мг/м2 peros протягом 1–8-годня; блеоміцин 10 мг/м2 в/в 8-й день; вінбластин 10 мг в/в.

У хворих при наявності факторів несприятливого прогнозу застосовують схему ВЕАСОРР ІІ: етопозид 200 мг/м2 в/в 1–3-й день; доксорубіцин 35 мг/м2 в/в 1-й день; циклофосфамід 1250 мг/м2 в/в 1-й день; дакарбазин 375 мг/м2 в/в 1-йдень; преднізолон 40 мг/м2 per os протягом 1–14-годнянафоні G-CSF; блеоміцин 10 мг/м2 в/в 8-й день.

У хворих на рефрактерні форми ЛГМ застосовувались схеми ВЕАСОРР І та ВЕАСОРР ІІ із залученням при лікуванні препаратів платини (цисплатин 60–80 мг/м2, карбоплатин 120 мг/м2, оксаліплатин 80 мг/м2)

Схеми запропонованої поліхіміотерапії. Схема cis-ВЕАСОРР І: оксаліплатин 80 мг/м2 в/в 1-й день; блеоміцин 10 мг/м2 в/в 8-й день; етопозид 100 мг/м2 в/в 1–3-й день; доксорубіцин25мг/м2 в/в1-йдень; циклофосфамід 650 мг/м2 в/в 1-йдень; вінкристин 1,4 мг/м2 в/в 8-йдень; дакарбазин 375 мг/м2 в/в 1-йдень; предні- золон 40 мг/м2 per os протягом 1–14-го дня.

Схема cis-ВЕАСОРР ІІ: оксаліплатин 80 мг/м2 в/в 1-й день; блеоміцин 10 мг/м2 в/в 8-й день; етопозид 200 мг/м2 в/в 1–3-й день; доксорубіцин 35 мг/м2 в/в 1-й день; циклофосфамід 1250 г/м2 в/в 1-йдень; вінкристин 1,4 мг/м2 в/в 8-йдень; дакарбазин 375 мг/м2 в/в 1-й день; преднізолон 40 мг/м2 per os протягом 1–14-го дня на фоні G-CSF.

Схема GEM-ВЕАСОРР І: гемцитабін 1000 мг/м2 в/в 1-й день; блеоміцин 10 мг/м2 в/в 8-й день; етопозид 100 мг/м2 в/в 1–3-йдень; доксорубіцин 25 мг/м2 в/в 1-й день; циклофосфамід650 мг/м2 в/в1-йдень; вінкристин 1,4 мг/м2 в/в 8-йдень; дакарбазин 375 мг/м2 в/в 1-йдень; преднізолон 40 мг/м2 per os протягом 1–14-го дня.

Схема GEM-ВЕАСОРР ІІ: гемцитабін 1000 мг/м2 в/в 1-й день; блеоміцин 10 мг/м2 в/в 8-й день; етопозид 200 мг/м2 в/в 1–3-й день; доксорубіцин 35 мг/м2 в/в 1-й день; циклофосфамід 1250 мг/м2 в/в 1-й день; вінкристин 1,4 мг/м2 в/в 8-йдень; дакарбазин 375 мг/м2 в/в 1-й день; преднізолон 40 мг/м2 per os протягом 1– 14-го дня на фоні G-CSF.

Традиційні схеми для лікування дрібноклітинних неходжкінських лімфом. Схема СНОР: циклофосфамід по 800 мг/м2 в/мабов/в; доксорубіцинпо 25 мг/м2 абоідарубіцин по 10 мг/м2; вінкристин по 2 мг в/в; преднізолон по 40 мг/м2 per os протягом 1–14-го дня.

Схеми запропонованої поліхіміотерапії. Схема cis-СНОР: оксаліплатин 80 мг/м2 в/в 1-й день; циклофосфамід по 800 мг/м2 в/м або в/в 1-й день; доксорубі- цинпо 25 мг/м2 абоідарубіцинпо 10 мг/м2 1-йдень; вінкристин по 2 мг в/в 1-й день; преднізолон по 40 мг/м2 per os протягом 1–14-го дня.

Схема GEM-СНОР: гемцитабін 1000 мг/м2 в/в 1-й день; циклофосфамід по 800 мг/м2 в/м або в/в 1-й день; доксорубіцин по 25 мг/м2 або ідарубіцин по 10 мг/м2 1-йдень; вінкристинпо 2 мгв/в 1-йдень; преднізолон по 40 мг/м2 per os протягом 1–14-го дня.

Схемавінорелбін+ паклітаксел: вінорелбін 25 мг/м2 1-й день; паклітаксел 80 мг/м2 1-й день.

РЕЗУЛЬТАТИ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Оцінку лікування 164 хворих на рефрактерні форми ЛГМ завдяки застосуванню схеми cis-ВЕАСОРР та GEM-ВЕАСОРР здійснювали на основі безрецидивної та загальної виживаності за методом Каплана — Майера. Безрецидивна 3-річна виживаність становила 77,0 ± 7,8%, загальна виживаність у тому ж інтервалі — 84,1 ± 5,1%. Слід зазначити, що найбільш складну щодо лікування групу становлять пацієнти із захворюванням IV стадії, коли загальна виживаність становила 59,3 ± 19,3%.

У 67 хворих на неходжкінські В-дрібноклітинні лімфоми безрецидивна виживаність становить 26,1 ± 19,7%, що підкреслює недостатній рівень їх лікування взагалі (досить велика похибка), 3-річна загальна виживаність у цих хворих дорівнює 78,2 ± 5,7%. Таким хворим застосовували схеми cis-СНОР, GEM-СНОР. Причому схема GEM-СНОР застосовувалась у хворих ІІ Е, ІV стадій при ураженні легень.

У хворих на неходжкінські В-великоклітинні лімфоми безрецидивна виживаність становить 33,4 ± 19,5%, але завдяки великій похибці можна відзначити тільки тенденцію хворих до частого рецидивування, 3-річна загальна виживаність становила 71,4 ± 9,1%. Такий задовільний показник загальної виживаності у такої складної категорії хворих свідчить, що не враховуючи постійне лікування, кількість пацієнтів, які вийшли із стану рефрактерності досить великий.

Стосовно змішаноклітинних варіантів рефрактерної НХЛ безрецидивна виживаність становить 27,4 ± 14,6%, загальна 3-річна виживаність 67,3 ± 8,7%. Такий високий показник терапії досягнено завдяки застосуванню схеми вінорелбін + паклі- таксел.

Порівнюючи 3-річну виживаність при лікуванні хворих традиційними методами та запропонованими, слід відзначити реалізацію терапевтичного ефекту: так, 3-річна виживаність хворих на дрібноклі- тинні В-клітинні рефрактерні лімфоми дорівнює 29,97 ± 8,65%, на великоклітинні В-клітинні рефрактерні лімфоми 29,0 ± 6,22% та на змішаноклі- тинні — 16,24 ± 8,46%.

ВИСНОВКИ

При рефрактерній формі ЛГМ з ураженням легень доцільно застосовувати схему сіs-ВЕАСОРР.

У хворих на рефрактерну форму ЛГМ з ураженням печінки доцільно застосовувати схему GEM-ВЕАСОРР.

У пацієнтів з рефрактерною формою неходжкінської злоякісної В-дрібноклітинної лімфоми доцільно застосовувати схему сіs-СНОР.

У пацієнтів з рефрактерною формою неходжкінської злоякісної В-великоклітинної лімфомидоцільно застосовувати схему GEM-СНОР.

У хворих на рефрактерну форму неходжкінської злоякісної В-змішаноклітинної лімфоми доцільно застосовувати схему вінорелбін та паклітаксел.

Запропонований метод лікування пацієнтів з рефрактерними формами злоякісних лімфом дозволяє вдвічі підвищити загальну 3-річну виживаність.

ЛІТЕРАТУРА.

  1. Клиническая онкогематология / Под ред МА Волковой / М: Медицина, 2001: 314–76.
  2. Руководство по химиотерапии опухолевых заболеваний / Под ред НИ Переводчиковой / М: Практическая медицина, 2005: 446–96.
  3. Сивкович СА. Показатели системы крови при злокачественных лимфомах. К: 2006. 278 с.

  4. Справочник по онкологии / Под ред СА Шалимова, ЮА Гриневич, ОВ Мясоедова / К: Здоровье, 2000. 457 с.
  5. Демина ЕА. Лимфома Ходжкина: прогностические признаки сегодня // Современная онкология. 2004; 8 (4): 136–7.

  6. Тумян ГС. Иммуноморфологические факторы прогноза при лимфоме Ходжкина. Современная онкология 2006; 8 (1): 56–78.

  7. Jaffe ES, Harris NL, SteinH, Vardiman JW. Patholoy and

enetics. Tumours of horematopoietic and lymphoid tissues. Lyon, 2001. 345 р.


Без комментариев » Добавить комментарий