МАТЕРИАЛЫ КОНФЕРЕНЦИИ «ТЕРАПІЯ СУПРОВОДУ В ЛІКУВАННІ ОНКОЛОГІЧНИХ ХВОРИХ» КРАТКИЕ СООБЩЕНИЯ ВЫЯВЛЕНИЕ ОПУХОЛЕВЫХ КЛЕТОК В КОСТНОМ МОЗГУ БОЛЬНЫХ РАКОМ МОЛОЧНОЙ ЖЕЛЕЗЫ, ПЕРВИЧНЫМИ И МЕТАСТАТИЧЕСКИМИ НОВООБРАЗОВАНИЯМИ ПЕЧЕНИ. РОЛЬ И ПРОГНОЗ

Последнее десятилетие характеризуется внима­ нием исследователей к изучению костномозгового кроветворения у больных злокачественными солид­ ными новообразованиями, так как по данным раз­ ных авторов миелокарциноз диагностируют у 15– 90% пациентов. Результаты большого количества международных исследований показали прогнос­ тическую роль выявления диссеминированных опу­ холевых клеток в костном мозге (КМ) данной кате­ гории больных.

Цель исследования. Выявление атипических кле­ ток в КМ у больных раком молочной железы (РМЖ), первичными и метастатическими новообразования­ ми печени.

Объект и методы. В отделении общей онкологии и реконструктивной хирургии молочной железы про­ анализировано 48 пациенток с РМЖ в возрасте от 29 до 66 лет и 25 пациентов с первичными и метастати­ ческими новообразованиями печени в возрасте от 18 до 69 лет. Гистоморфологически диагноз верифи­ цирован у всех пациентов. Распределение больных с РМЖ по стадиям такое: 0 — 1 пациентка; I — 5 па­ циенток; IIA — 11; IIB — 12; IIIA — 6; IIIB — 7; IV — 6.

У 5 пациентов диагностирован первичный рак пече­ ни. Среди больных с метастатическими новообразо­ ваниями печени: 9 — с метастазами рака поджелудоч­ ной железы в печени; 3 — рака толстого кишечни­ ка; 4 — с метастазами РМЖ; 1 — с метастазами рака легкого; 1 — рака желудка; 2 — опухолевое пораже­ ние печени при системных опухолевых заболевани­ ях. Всем больным проводили стернальную пункцию для исследования костномозгового кроветворения и определения наличия атипических клеток в КМ. Окрашивали препараты по Паппенгейму.

Результаты. Количество миелокариоцитов варьировало от 45 до 187 х 10 (9)/л. У 20 пациенток с РМЖ (41,7%) КМ — клеточный, активный. Соот­ ношение клеточных элементов миелоидного ряда к эритрону составило 3 : 1, клеток, не присущих нор­ мальному костномозговому кроветворению, в пре­ парате не определяли. У 28 пациенток (58,3%) на фоне сниженной клеточности КМ выявлены клет­ ки крупных размеров, округлой формы, с гиперба­ зофильной вакуолизированной цитоплазмой, кото­ рые трактовали как клетки эпителиальной природы,

метастазирующие в КМ. Выявление миелокарцино­ за у больных с РМЖ по стадиям следующее: IIA — 2, IIB — 2, IIIA — 2, IIIB — 3, IV — 3 больных.

Поражение КМ атипическими клетками у паци­ ентов с первичными и метастатическими новообра­ зованиями печени выявлено у 13 человек (около 50% общего количества больных). Наиболее часто диа­ гностировали атипические клетки в КМ у больных раком поджелудочной железы с метастазами в пече­ ни — у 8 из 9 и у больных раком толстого кишечни­ ка с метастазами в печени — у 2 из 3 пациентов. Об­ щее количество атипических клеток в КМ составило 3–14%. У некоторых больных отмечали гипоплазию костномозгового кроветворения в процессе лечения методом регионарной внутриартериальной полихи­ миотерапии. У пациентов с миелокарцинозом КМ в процессе мониторинга чаще отмечали прогресси­ рование основного заболевания в виде увеличения размеров метастазов в печени, их количества, появ­ лением метастазов в других органах.

Выводы. По нашим данным у 58,3% данной груп­ пы больных с РМЖ выявлен миелокарциноз. По­ этому необходимо проводить исследование КМ для определения распространенности процесса, а в дальнейшем и для выбора оптимальной тактики лечения пациентов с РМЖ. Выявление опухолевых клеток в КМ таких больных — показатель наличия гематогенных метастазов.

У половины пациентов с первичными и мета­ статическими новообразованиями печени выявле­ ны микрометастазы в КМ. Исследование КМ мож­ но использовать для мониторинга ответа на регио­ нарную внутриартериальную полихимиотерапию и коррекции схем и доз химиопрепаратов.

СОВРЕМЕННЫЕ МОЛЕКУЛЯРНОБИОЛОГИЧЕСКИЕ АCПЕКТЫ В-КЛЕТОЧНЫХ НЕХОДЖКИНСКИХ ЗЛОКАЧЕСТВЕННЫХ ЛИМФОМ

В.Ф. Чехун

Институт экспериментальной патологии, онкологии и радиобиологии НАН Украины, Киев, Украина

Неходжкинские злокачественные лимфомы явля­ются одной из сложных проблем современной онкологии как в диагностическом, так и в терапевтическом ас пекте. Лимфоидные клетки проходят долгий путь раз­ вития от стволовых до зрелых, клеточных элементов, запрограммированных на выполнение определенных функций.И на каждом этапе созревания,характеризую­ щимся молекулярно­биологическими изменениями клеток, может произойти опухолевая трансформация и появиться злокачественный клонлимфоцитов, кото­ рый и будет представлять субстрат опухоли.

В­лимфоциты отличаются от других клеток орга­ низма тем, что в процессе созревания их геном под­ вергается большому количеству соматических пе­ рестроек ДНК, что создает основу для онкогенных нарушений. Главная особенность В­клеточного лим­ фомагенеза состоит в преобладании хромосомных транслокаций с участием локусов генов иммуног­ лобулинов (Ig). Данные транслокации возникают вследствие ошибок, появляющихся в ходе многочис­ ленных перестроек ДНК, необходимых для правиль­ ного созревания лимфоцитов, что приводит к накоп­ лению генетических повреждений в онкогенах и ан­ тионкогенах. Может также возникать множественная лекарственная устойчивость. Анализ таких измене­ ний имеет значение для оценки злокачественности лимфом и прогноза заболевания, что в свою очередь связано с выбором схем противоопухолевой терапии, которая относительно лимфом с неблагоприятным прогнозом, будет довольно агрессивной. В связи с этим большое значение в таких ситуациях имеет вы­ бор адекватной сопроводительной терапии.

На ранних этапах созревания в костном моз­ ге в предшественниках В­клеток происходит пе­ рестройка ДНК, в результате чего в составе генома формируется участок, кодирующий вариабельную часть локуса Ig. В­клетки, в которых успешно завер­ шены все перестройки, экспрессируют на поверх­ ности IgM и IgD и покидают костный мозг. Уже на этом этапе реаранжировки генов Ig могут возникать хромосомные транслокации, в результате чего заме­ щаются нормальные регуляторные последователь­ ности гена, что обусловливает не присущую в норме его экспрессию. Пример таких ошибок — трансло­ кация t (14; 18), вовлекающая локусы гена bcl-2 и ва­ риабельного участка тяжелой цепи Ig при фоллику­ лярной лимфоме, что приводит к постоянно высо­ кой экспрессии гена bcl-2, поскольку он попадает под влияние элементов, регулирующих экспрессию генов Ig. При лимфоме из клеток мантийной зоны проис­ ходит транслокация t (11; 14), вовлекающая ген, ко­ дирующий циклин D1, что способствует значитель­ ному усилению пролиферации лимфоцитов.

Другое событие, которое также имеет отношение к лимфомагенезу — это соматические гипермутации, происходящие в герминальных центрах лимфати­ ческих узлов. Во время соматической гипермутации на небольшом по протяженности участке (1500– 2000 нуклеотидов), который начинается в районе транскрипционного промотора тяжелой или легкой цепи Ig, возникает множество мутаций, что в боль­ шинстве случаев обусловливает потерю аффинности к тому антигену, который данная В­клетка исходно связала. В таком случае В­клетка погибает в результа­ те апоптоза. В небольшом количестве клеток мутации приводят к повышению аффинностианти телаканти­ гену. Такие В­клетки преодолевают постоянно гене­ рируемый в герминальных центах сигнал к апоптозу и продолжают делиться. Таким образом, соматичес­ кая гипермутация — механизм созревания аффин­

ности антител. Процесс соматических гипермутаций обусловливает поломки ДНК и является опасным ме­ ханизмом, также вызывающим хромосомные транс­ локации. Соматические гипермутации вовлечены в транслокацию t (8; 14) при эндемической лимфоме Беркитта. В результате данной перестройки наруша­ ется регуляция экспрессии протоонкогена MYC, чья гиперэкспрессия содействует клеточной пролифе­ рации. Кроме того, при данной лимфоме в результа­ те мутаций и гиперметилирования происходит инак­ тивация генов р53 и р16. Показано, что соматические гипермутации могут происходить не только в локу­ сах Ig тяжелых и легких цепей, но также и в других генах. Например установлено, что ген, кодирующий CD95 (Fas)­молекулу, связанную с апоптозом, так­ же может подвергаться соматической гипермута­ ции, в результате чего В­клетки становятся нечувст­ вительными к апоптозу, индуцируемому цитотокси­ ческими Т­лимфоцитами или противоопухолевыми препаратами.

Для некотрых В­клеток герминального центра

характерен сдвиг изотипа (IgM/D–IgG/A), изме­ няющий функциональные свойства антител. Сдвиг изотипа возможен только после контакта клетки с антигеном. Транслокации, возникающие во вре­ мя сдвига изотипа, определяются при лимфоплаз­ моцитарной лимфоме — t (9; 14), t (14; 16), миело­

ме — t (14; 16), t (6; 14), В­крупноклеточной лим­

фоме — t (3; 14) и t (6; 14). Онкогены, участвующие в транслокациях на основе сдвига изотипа, оказы­ ваются на 14­й хромосоме, в районе расположения вариабельной части Ig, что сопровождается наруше­ нием их регуляции. Механизм сдвига изотипа может обусловить не только транслокации, но и вставки ге­ нов, что отмечают при миеломной болезни.

Таким образом, перестройка генов Ig имеет клю­ чевое значение в развитии лимфатических опухолей, так как нередко сопровождается ошибками. Чаще всего транслокации развиваются на ранних этапах дифференцировки во время реаранжировки тяжелых цепей Ig, что не припятствует дальнейшему разви­ тию В­лимфоцитов. Лимфома может развиться поз­ же, при появлении дополнительных генетических повреждений. Соматическая гипермутация и сдвиг изотипа предопределяют судьбу В­лимфоцитов не­ посредственно в герминальных центрах, поэтому возникновение лимфом также возможно на этапе герминального центра или вскоре после него.

КОМПЛЕКСНА РЕАБІЛІТАЦІЯ ХВОРИХ НА РАК ШИЙКИ МАТКИ ПІСЛЯ КОМБІНОВАНОГО ЛІКУВАННЯ

С.Г. Бугайцов1, Н.В. Тюєва1, Г.Б. Щербина1, 2 1Одеський державний медичний університет 2Одеський обласний онкологічний диспансер, Одеса Україна

Як свідчать статистичні дані, серед хворих на рак шийки матки (РШМ), які отримують радикальне лі­

кування, питома вага жінок репродуктивного віку ста­ новить 70–75%. Крім проблем, що пов’язані безпосе­редньо зі спеціальним лікуванням, негативнонаїхстан впливає хірургічна або променева кастрація. Всевище­ зазаначене зумовлює актуальність проблеми реабіліта­ ції даної категорії пацієнток.

Метадослідження. Зниження частоти проявів пост­ кастраційного синдрому та ускладнень спеціальної те­ рапії, у тому числі урогенітальних розладів, у хворих на РШМ, які отримали радикальне лікування.

Об’єктіметоди. Простежено перебіг після операцій­ ного періоду, стан нижніх відділів сечостатевої систе­ ми та мікробіоценоз піхви (МБЦ) після комбіновано­ голікуванняу 72 хворихна РШМІБ–ІІАстадії. Відсут­ність прогностично несприятливих факторів дозволила намв 48 випадках після лікування призначити пацієнт­кам замісну гормонотерапію(ЗГТ) препаратамилівіал, фемостон, естрожель, овестин (враховуючи вік, супут­ ню патологію, скарги). Крім того, 18 жінок отримува­ ли комплексне лікування за розробленою нами схе­ мою, на яку отримано патент України. Схема перед­ бачає циклічне місцеве вживання високоадгезивних лактобактерій з високою антагоністичною активністю (лактобактеринацидофільний«Наріне») у вигляді вод­ної суспензії разовою дозою 5 млрд мікробних одиниць водночас із ЗГТ.

Результати. Після ЗГТпротягом 3–9 місвідбувалась регресія вегетоневротичних проявів, але у чверті пацієн­ток зберігались уродинамічні порушення,у половини — диспареунія, неприємні виділення зпіхви. У 66% жінок після курсу ЗГТ виявлені змішані аеробно­анаеробні асоціації, лактобацили — лише у 42% випадків у титрі 4,4 ± 0,31 логарифмуколонієутворюючих одиниць умл (lgКУО/мл). Відомо, що такий тип колонізації створює передумови для хронічних запальних процесів піхви, висхідного інфікування сечовивідних шляхів.

Після комплексної терапії відзначено більшобмеже­ нийспектрмікрофлори, переважною формою мікроб­ного обсіменіння були аеробні монокультури, анаеро­бивиявляли достовірнорідше, при цьому концентрація їх не перевищувала 3,2 ± 0,31 lgКУО/мл. Лактобацили виділеніу 93% випадківутитрі 6,1 ± 0,31 lgКУО/мл, що вірогідно перевищує аналогічні показники після кур­ су ЗГТ. Нормалізація МБЦ супроводжувалась клініч­ нимодужанням, відсутністю урогенітальних порушень у 100% випадків.

Висновки.Таким чином розроблена схема комплекс­ної реабілітації хворих на РШМ після комбінованого лікування дозволяє вирішити ряд питань: досягтирегресії симптомів гормонального дефіциту, знизитичастотуза­ пальних захворювань сечостатевих органів. Отримані результати відповідають завданням сучасної онкології, що полягають не лише в ефективній ерадикації пухли­ ни, а й у максимальному збереженні якості життя па­ цієнтів зі злоякісними новоутвореннями.

ХРОНОКОРЕКЦІЯ ЯК ЗАСІБ ЗНИЖЕННЯ ЧАСТОТИ УСКЛАДНЕНЬ ПІД ЧАС КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА РАК ШИЙКИ МАТКИ

М.А. Добровольський2, Н.В. Тюєва1, Л.П. Антонова2, Н.В. Марцинківська2, В.Т. Стоян2,

С.П. Дидорчук2

1Одеський державний медичний університет 2Одеський обласний онкологічний диспансер, Одеса, Україна

Одночасне з променевою терапією (ПТ) ви­ користання хемопрепаратів, у тому числі з метою радіомодифікації, не лише сприяє підвищенню ефективності лікування, але й зумовлює зростання частоти загальнотоксичних реакцій. Меншою мірою це стосується і сучасних засобів, зокрема препара­ ту Кселода (капецитабін), який останніми роками набув популярності як ефективний та відносно без­ печний цитостатик.

Мета дослідження. Мінімізація частоти побічних реакцій у хворих на рак шийки матки (РШМ), що отримують капецитабін як радіомодифікатор спо­ лученої променевої терапії.

Об’єкт і методи. Для вирішення поставленої мети враховувались дані про дискретну активність кіст­ кового мозку та оптимальний час як для прийому антиметаболітів, так і проведення ПТ. З хронобіо­ логічних позицій у хворих, що отримують таке лі­ кування, найбільш безпечним часом його проведен­ ня є ранкові години, з 7­ї до 10­ї.

Досліджено результати лікування 46 жінок, хво­ рих на РШМ ІІБ–ІІІ стадії. Основну групу станови­ ли 16 пацієнток, які, зважаючи на несприятливі про­ гностичні фактори, одночасно з променевою тера­ пією отримували капецитабін з розрахунку 300 мг/м2 двічі на добу: вранці через 30 хв після сніданку і че­ рез 12 год; у контрольну групу увійшли 30 хворих, які отримували лише променеве лікування з не­ визначеним часом проведення. Групи вірогідно не відрізнялись за віком, розповсюдженістю та гісто­ структурою пухлин, індексом маси тіла, наявністю супутньої патології.

Пацієнтки отримували поєднану ПТ: на першо­

му етапі ТГТ на малий таз зустрічними полями, РОД 2 Гр, СОД 30 Гр на тт.ОАВ, на другому етапі ТГТ з 4 полів або в рухомому режимі до СОД 45–48 Гр в т.В, та брахітерапія, РОД 7–8 Гр, СОД 40–49 Гр на т.А. У дослідженні використані загальноклінічні, ла­ бораторні методи, УЗД (волюметрія), комп’ютерна томографія. Ускладнення оцінювали за класифі­ кацією гострих радіаційних ушкоджень Радіоте­ рапевтичної онкологічної групи спільно з Євро­ пейською організацією з дослідження та лікування раку (RTOG/EORC, 1995), доповненою критерія­ ми Кооперативної групи дослідників.

Результати. Після першого етапу лікування у жі­

нок контрольної групи об’єм пухлини зменшував­

ся в середньому на 24,5%, в основній групі цей по­ казник становив 54,3% (р < 0,05). Після повного курсу лікування у контролі повна ремісія (за кла­ сифікацією ВООЗ) відзначена в 7 (23,3)% випад­ ках, часткова — в 18 (60%) і в 5 (16,7%) виявлено стабілізацію процеса. У пацієнток, які приймали капецитабін і отримували лікування в хрономо­ дульованому режимі, повна регресія пухлини за­ реєстрована у 10 (62,5%) випадках, у 6 пацієнток (37,5%) результат розцінено як часткову ремісію (р < 0,05).

Частота ранніх променевих ушкоджень та за­

гальнотоксичних проявів у досліджуваних групах достовірно не відрізнялась, у хворих основної гру­ пи вони в жодному випадку не перевищували І– ІІ ступінь.

Висновки. Таким чином поєднана променева те­ рапія місцево­поширеного РШМ на фоні прийому капецитабіну вірогідно підвищує темпи та ступінь резорбції пухлини, а хронокорекція даного виду лі­ кування дозволяє уникнути зростання частоти ран­ ніх променевих ушкоджень та загальнотоксичних проявів. Разом вказані ефекти дозволяють підви­ щити результативність лікування та якість життя жінок з РШМ.

ЭФФЕКТИВНОСТЬ ГЕПАТОПРОТЕКТОРОВ ПРИ ИСПОЛЬЗОВАНИИ ВЫСОКИХ ДОЗ МЕТОТРЕКСАТА В ЛЕЧЕНИИ ДЕТЕЙ

С ОСТЕОГЕННОЙ САРКОМОЙ

В.Л. Кобысь, В.Ф. Коноваленко

Институт онкологии АМН Украины, Киев, Украина

Метотрексат в высоких дозах считается одним из основных химиопрепаратов в лечении детей с остео­ геннойсаркомой. Большинство курсов такого лечения сопровождается гепатотоксичностью разной степени, которая снижает интенсивность и эффективность про­ведения химиотерапии.

Цель исследования. Изучение влияния гепатопро­ текторов на скорость снижения трансаминаз в сыво­ ротке крови.

Объект и методы. Проанализированы результа­ ты лечения детей (средний возраст 13 лет) с локаль­ ной формой остеогенной саркомы, которые получили метотрексат в дозе 12 г/м². Установлено, что 98% кур­ сов химиотерапии сопровождается гепатотоксичнос­ тью 1–4 степени. Пациенты поделены на 2 группы. В 1­ю группувключеныдети, получавшие метотрексат без использования гепатопротекторов, во 2­ю — дети с терапией сопровождения гепатопротекторами. Комп­ лекс гепатопротекторной терапии включал: эссенци­ альные фосфолипиды, липоевую кислоту, витамин Е, энтеросорбенты в среднетерапевтических дозах. Всего для анализа взяли показатели АлАТ у 31 ребенка при проведении 110 курсов высокодозового метотрексата. Забор крови проводили до и в течение 7–16 дней после введения метотрексата. Количественное определение трансаминаз проводили методом ФПИАнаанализато­

ре FLx («Abbot», США), количественное определение концентрации метотрексата в крови — методом ИФА на анализаторе TDX/FLX («Abbot», США).

Результаты. Гепатотоксичность оценивали по шка­ле токсичности CTC NCIC (Clinical Toxicity Criteria National Cancer Institut Canada). В обеих группах выделе­ны курсы терапии метокрексатомс уровнямипоказате­ лей АлАТ от 100 до 500 МЕ/л и количеством контроль­ ных замеров АлАТ в одном курсе не менее 3. С помо­щью компьютерной программы Мicrosoft Оffis Еxel 2003 (Corp. Мicrosoft, США) вычислена отдельно для каж­ дого курса высокодозового метотрексата скорость из­ менения АлАТ (наклон). Для сравнения данных двух групп использован t­критерий для независимых выбо­ рок. Обработка данных проведена с помощью програм­мы Statistica (версия 6.0, Statsoft Inc., США). Установ­лено, что использование комплекса гепатопротекторов достоверно (р = 0,000017) повышает скорость сниже­ ния АлАТ во 2­й группе по сравнению с 1­й.

Выводы. Таким образом использование гепатопро­

текторов при использовании высоких доз метотрек­ сата достоверно быстро приводит к снижению АлАТ. Это интенсифицирует проведение очередного кур­ са химиотерапии, повышая таким образом эффектив­ ность лечения.

ТОКСИЧНІСТЬ РІЗНИХ ВИДІВ ЛІКУВАННЯ ЦИТОСТАТИКАМИ ТА ОСОБЛИВОСТІ ТЕРАПІЇ СУПРОВОДУ У ХВОРИХ НА МІСЦЕВО-ПОШИРЕНИЙ РАК ШЛУНКА

В.Б. Коробко, В.А. Чорний, Д.О. Розумій, Д.С. Осинський, М.І. Музика

Інститут онкології АМН України, Київ, Україна

Захворюваність на рак шлунка (РШ) в Україні, Росії, скандинавських країнах Європи залишається високою. Більш ніж 80% хворих на РШ в Україні та Росії госпіталізують з розповсюдженими пухлина­ ми. Можливості хірургічного лікування цієї категорії хворих дуже обмежені. Підвищити ефективність лі­ кування можливо шляхом розробки консервативних методів: хіміотерапії, променевої терапії, імуноте­ рапії та терапії супроводу. Численні схеми систем­ ної поліхіміотерапії широко застосовуються для лі­ кування нерезектабельного РШ, однак тривалість життя істотно не змінюється, повні ремісії одинич­ ні, а часткові досягаються лише у 6–40% хворих.

Одним з шляхів до подальшого прогресу є засто­

сування цитостатиків внутрішньоартеріально (в/а), що забезпечує високу концентрацію їх у пухлині та регіонарних метастазах, одночасно зменшуючи за­ гальнотоксичну дію, і може зумовити підвищення виживаності та якості життя пацієнтів з нерезекта­ бельним місцево­поширеним РШ.

Об’єкт і методи. Для в/а поліхіміотерапії (ПХТ) використовували спосіб «петельної» катетериза­ ції гілок черевної артерії, що дозволяє проводити вибіркове зондування магістральних артерій шлун­

ка. При локалізації пухлини в тілі, проксимально­ му відділі, або тотальному ураженні шлунка катете­ ризували ліву шлункову артерію, при розташуванні пухлини в антральному відділі та в ділянці великої кривизни — праву шлунково­чіпцеву артерію, при метастазах у печінці — печінкову артерію або черев­ ний стовбур, при проростанні пухлини в підшлунко­ ву залозу — гастродуоденальну. Катетер залишали в судині на 5 діб. Схема ПХТ FAP + L включала флу­ ороурацил (1,5 г/м2), доксорубіцин (40 мг/м2), цис­ платин (60 мг/м2). Перед кожним введенням флуро­ урацилу вводили 30 мг кальцій фолінату.

Протипоказаннями до в/а ПХТ є: а) тяжкий стан хворого внаслідок ускладнень основного захворю­ вання (кровотеча з пухлини, анемія, декомпенсова­ ний стеноз шлунка, кахексія); б) важкі захворюван­ ня серця, судин, печінки, нирок, легень, цукровий діабет та інші в стадії декомпенсації; в) атеросклероз артерій або інші судинні захворювання, що виклю­ чають рентгеноваскулярну операцію.

Результати. В/а ПХТ проведено 63 хворим на міс­ цево­поширений РШ (поширення на печінку, під­ шлункову залозу, поперечну ободову кишку, по­ заочеревинний простір, брижу тонкої чи товстої кишки. З метою пригнічення ангіогенезу у 25 з них застосовували інгібітори циклооксигенази­2 (дек­ саметазон, династат, целебрекс).

У двох пацієнтів відзначали короткочасне пору­ шення периферичного кровообігу нижньої кінців­ ки після витягування катетера зі стегнової артерії по закінченню першого курсу ПХТ, що ліквідува­ ли за допомогою адекватної консервативної тера­ пії (гепарин або дальтепарин натрій, ліотон, спаз­ молітики, дексаметазон, трентал, нікотинова кис­ лота, анальгетики).

Оскільки до основних побічних дій застосованих цитостатиків відносять мієлодепресію та диспепсію, нами вивчено динаміку показників периферичної крові та оцінена інтенсивність диспепсичного синд­ рому (у балах за шкалою токсичності ВООЗ) під час в/а ПХТ порівняно з внутрішньовенною (в/в) ПХТ (62 пацієнта). В/а ПХТ зумовила розвиток лейко­ пенії у 16 (25,3%) хворих та лімфопенії у 9 (14,3%), що відповідає 1–2 балам. В/в ПХТ значно більше (р < 0,5) впливала на показники крові: лейкопенію та лімфопенію цього ж ступеня відзначали відповід­ но у 26 (42%) і 16 (25,8%), а у 2 пацієнтів вона від­ повідала навіть 3 балам. Мієлодепресію коригува­ ли під час лікування та у ранній термін після його закінчення (лейкоген, тимоген, нейпоген, грастім, полівітаміни). Вплив ПХТ на кількість еритроцитів та гемоглобіну несуттєвий.

Диспепсичний синдром слабкого ступеня (1– 2 бали) відзначали у 1/3 пацієнтів, які отримували в/а ПХТ та майже вдвічі частіше (р < 0,5) у хворих контрольної групи.

Застосування схеми FAP + L у класичному вигляді хворі переносили досить важко, тому що більшість па­ цієнтів були похилого віку та мали супутні захворю­

вання серцево­легеневої системи. Під час введення доксорубіцину вони відзначали біль у ділянці серця, тахікардію, аритмію, а при введенні цисплатину — ну­ доту та блювання, що вимагало призначення серцевих препаратів, дезінтоксикаційної терапії, ентеросорбен­ тів, ондансетрону, тропісетрону, або метоклопрамиду. В зв’язку з цим проведена корекція схеми ПХТ. Сумарні дози доксорубицину та цисплатину, що вводили у пер­ шу добу розподілили навпіл і зараз доксорубіцин вво­ дять у 1­й та 2­й дні, а цисплатин — у 3­й та 4­й, а при можливості замінювали ці цитостатики на менш ток­ сичні аналоги — епірубіцин та карбоплатин.

Висновки. 1. Мієлодепресія, що відповідає 1–