Терапія супроводу при лікуванні хворих з нерезектабельними місцевими рецидивами раку прямої кишки


Місцеві рецидиви є небажаним наслідком хірур­ гічного та комбінованого лікування хворих на рак прямої кишки (РПК). Їх реєструють у 5–35% ви­ падків і у 40–55% вони нерезектабельні та потре­ бують проведення хіміопроменевої терапії (ХПТ). У клініці абдомінальної онкології Інституту онко­ логії АМН України розроблений спосіб ХПТ хво­ рих з місцевими рецидивами раку прямої кишки (МР РПК), що включає послідовне застосування 2–4 курсів внутрішньоартеріальної (в/а) хіміотера­ пії (ХТ) та дистанційної променевої терапії (ДПТ). Одним з важливих показників ефективності ліку­ вання є його безпека та ускладнення, що виника­ ють під час його проведення (хіміотерапевтична та радіологічна токсичність). Для мінімізації кількості ускладнень нами запропонований комплекс тера­ пії супроводу.

Об’єкт і методи. Ми вивчили ефективність різних методів лікування у 118 хворих з нерезектабельними формами МР РПК: 50 хворих (1­ша група) отримали традиційні методи лікування — ДПТ сумарною вог­ нищевою дозою (СВД) 60 Гр у; 37 хворих (2­га гру­ па) — розроблені методи лікування: 2 курси в/а ХТ за схемою FLАP протягом 4–5 діб та ДПТ СВД 30 Гр; 31 хворий (3­тя) група — таке ж лікування у поєд­ нанні з оптимізованою терапією супроводу. У хворих 1­ї групи з метою зменшення кількості післяпроме­ невих ректитів та циститів використовували масляні клізми, профілактики лейопенії — метилурацил — перорально по 0,5 г 4 раз на добу та лейкоген 0,5 г 2 рази на добу № 12. 37 хворим, яким проводили ХПТ — 2 курси в/а ХТ та ДПТ (2­га група), засто­ совували прегідратацію в обсязі 2–2,5 л перед вве­ денням препаратів платини; для профілактики ну­ доти та блювання — метоклопрамид, ондансетрон, тропісетрон — щоденно протягом в/а ХТ перед вве­ денням хіміопрепаратів за 1 год; та для профілакти­ ки діареї — лоперамід 1 капсула 2 рази на добу про­ тягом в/а ХТ. У 31 хворого, яким проводилась ХПТ за такою ж схемою, як і в 2­й групі, з метою змен­ шення проявів токсичності додатково застосовува­ ли індометацин (Метиндол) у вигляді ін’єкцій по 2 мл 1 раз на добу № 10 та церулоплазмін, який за­ стосовували в добовій дозі 0,2 г на 400 мл фізіологіч­ ного розчину внутрішньовенно крапельно зі швид­ кістю 30 крапель за хвилину один раз на добу про­ тягом проведення в/а ХТ.

Результати. Провели порівняння груп хворих за кількості випадків токсичності по відношенню до кількості курсів лікування за шкалою Національ­ ного Інституту раку (США).

Таблиця Токсичність після застосування різних схем лікування

Показник токсичності

Ступінь

Кількість випадків проявів токсичності

Група ПТ (98 курсів)

Група ХПТ

(73 кур-

си)

Група ХПТ + супровід (109 курсів)

n

%

n

%

n

%

Нейтропенія

1

2

2,0

1

1,3

2

1,8

2

1

1,0

2

2,7

1

0,9

Анемія

2

1

1,0

2

2,7

1

0,9

Діарея

1

5

5,0

2

2,7

2

1,8

2

5

5,0

3

4,1

2

1,8

Блювота

1

2

2,0

2

2,7

2

1,8

Інтестінальна

фістула + абсцес

2

2

2,0

1

1,3

2

1,8

4

0,0

1

1,3

0,0

Дизурія

2

2

2,0

2

2,7

1

0,9

Флебіт

2

0,0

1

1,3

1

0,9

Усього

20

20,2

18

24,6

14

12,8

Як видно з таблиці, кількість випадків токсич­ ності після застосування ДПТ та ХПТ суттєво не відрізнялася і була більшою при застосуванні ХПТ на 4,4% (р > 0,05). При застосуванні ХПТ з оптимі­ зованою терапією супроводу, кількість випадків ток­ сичності на 7,4% менше, ніж після ДПТ (р > 0,05) та на 11,8% менше порівняно з ХПТ (0,1 > р > 0,05). Медіана виживаності становить у 1­й групі 1– 11,5 міс, у 2­й групі — 20 міс і в 3­й — 3–24 міс.

Зменшення кількості випадків токсичності при застосуванні ХПТ у 3­й групі хворих пояснюється тим, що у цій групі оптимізована терапія супрово­ ду. Зокрема всім хворим проводили антиеметичну терапію, профілактику діареї, прегідратацію перед застосуванням препаратів платини. В усіх випад­ ках застосовувався індометацин, що має виражені протизапальні та знеболюючі властивості. З метою профілактики анемії застосовували церулоплазмін. І хоча вірогідних відмінностей у кількісних проявах токсичності між досліджуваними групами хворих не зареєстровано, однак оптимізована терапія су­ проводу показує чітку тенденцію до їх зменшення і при більшій кількості спостережень ці відмінності могли б бути вірогідними. Немає сумнівів у необ­ хідності проведення терапії супроводу у хворих, що отримують агресивні курси ХПТ. Адже якість жит­ тя таких пацієнтів є невід’ємною складовою ефек­ тивності лікування.

Висновки. Оптимізація терапії супроводу є необ­ хідною умовою проведення ХПТ у пацієнтів з МР РПК, що дозволяє покращити якість життя хворих та уникнути ускладнень, які потребують корекції.


Без коментарів » Додати коментар