ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ ОНКОГЕНОМ — ОСНОВА СУЧАСНОЇ ДІАГНОСТИКИ ТА НОВОЇ СТРАТЕГІЇ ПРОТИПУХЛИННОЇ ТЕРАПІЇ

З моменту офіційного проголошення стосовно розшифровки геному людини в 2003 р. розпочалася ера молекулярної медицини, яка базується на засадах функціональної геноміки та протеомі­ ки. У зв’язку з реальною можливістю аналізу генетичного матеріалу в біомедичній науці відбувається стрімка зміна поглядів, з’являються дослідження, спрямовані, перш за все, на прикладні аспекти досягнень цієї галузі знань. У постгеномну еру відбувається активне визначення нових білків або їх комплексів, які можна використовувати як пухлинні маркери для ранньої діагностики та/або потенційні мішені для медикаментозної протипухлинної терапії [1–4]. Під терміном «функціональний геном» розуміють взаємодію біля двох тисяч генів за посередництвом експресованих ними білків, які на кожному етапі життєдіяльності організму забезпечують повноцінний клітинний цикл, проліферацію, диференціювання, клітинний гомеостаз та міжклітинну комунікацію. Наука, яка займається інтегральним дослідженням генів, аналізом їх структури і функ­

ції, особливостями і послідовностями регуляторних ланок, називається геномікою. Два останні десятиріччя характеризувались бурхливим відкриттям нових онкогенів та пухлинних супресорів. На сьогодні відомо біля сотні потенційних онкогенів, два десятки пухлинних супресорів та ще стільки ж пухлинноасоційованих генів, які втягуються у розвиток раку. Накопичення мутацій у цих генах, генетична нестабільність або аномалії системи генетичного контролю призводять до активації так званого «функціонального онкогеному».

Тривалий час лише поглиблено вивчали структуру і функції окремих онкогенів, але не проводили інтеграцію отриманих результатів для розширення знань про особливості злоякісної трансформації клітин.

Щоб зрозуміти виникнення фенотипу злоякісних клітин, треба чітко усвідомлювати, що це — полігенний та багатофакторний процес. Результати багатьох досліджень переконливо показали, що ксеногенне переміщення генів не може змінювати

фенотипічні особливості клітин, тканин, організму. Гени людини, транслоковані бактеріальним клі­ тинам, дріжджам, мишам, часто залишаються активними, але при цьому не порушуються елементи морфологічної структури цих організмів, що свідчить про високу еволюційну стабільність. З іншого боку, це дає підставу стверджувати, що у біологічному світі існує єдиний простір інформації. Якщо, наприклад, згадати, що інформаційний зміст генів людини і шимпанзе на 99% ідентичний, стає зрозумілим, що формування того чи іншого фенотипу клітини визначається не розбіжністю генів, а особливостями «архітектури» та функціонування генетичної сітки [5, 6]. Системи контролю стабільності геному умовно можна поділити на дві групи: 1 — репараційні, що виявляють та виправляють різні типи пошкоджень ДНК; 2 — системи контролю клітинного циклу та/або апоптозу, нормальне функціонування яких унеможливлює проліферацію клітин з різними аномаліями, у т. ч. із генетичними порушеннями. В останні роки більш чітко вимальовується загальна картина взаємодії вказаних регуляторних факторів, які є компонентами значної кількості сигнальних шляхів і суттєво впливають не тільки на стабільність геному, але й на морфогенетичні реакції та диференціювання клітин, а через регуляцію апоптозу — також на гомеостаз і конституційну стабільність тканин [7–9].

Згідно з сучасними уявленнями, злоякісна трансформація клітин виникає при накопиченні незалежних мутацій і епігеномних змін, наслідком яких є порушення регуляції клітинного циклу і апоптозу, імморталізація, генетична нестабільність, зміни морфології, диференціювання і «соціальної поведінки» клітин. Селекція мутантних клітин в умовах порушення роботи систем, що контролюють стабільність геному, забезпечує маніфестацію та прогресію пухлини. Провідну роль у канцерогенезі відіграють онкогени та гени­супресори пухлинного росту як регулятори клітинного циклу [10, 11]. Нестабільність геному робить можливим накопичення в одній клі­ тині різних мутацій в онкогенах, генах­супресорах та інших генах, що призводить до появи гетерогенності клітинної популяції. Високий проліферативний потенціал таких клітин із одночасним порушенням експресії та функціональної активності ряду біологічно активних пептидів і білків (у т. ч ферментів, мітогенних і мотогенних факторів) призводить до генералізації злоякісного процесу [12, 13].

Сьогодні з упевненістю можна сказати, щоінструментами і важелями біологічного функціонування клітин, які дозволяють їм адекватно реагувати на вплив зовнішніх і внутрішніх факторів, є внутрішньоклітинні сигнальні шляхи. Взаємодія молекул, що залучаються до їх складу, відбувається за умов чіткої ієрархії у системі сигнальної трансдукції. Зокрема, регулятори мітотичної активності (гормони, цитокіни, фактори росту та інші ендогенні чи екзогенні чинники) взаємодіють з відповідними ре­

цепторами і частіше за все викликають їх димеризацію з аутофосфорилюванням внутрішньоклітинних доменів, що забезпечує передачу імпульсу до специфічних сигнальних білків [14–16]. Основними ланками передачі сигналів є численні кінази різних типів, адапторні білки, які не мають ферментативної активності, але після активації кіназами набувають здатність утворювати комплекси з іншими білками при формуванні сигнального ланцюга; значну роль у багатьох сигнальних ланцюгах відіграють білки, які є розподілювачами різних сигналів у клітині. Основою у формуванні передачі сигналу виступає специфічна асоціація білків та їх фосфорилювання і/або дефосфорилювання [13]. Цей процес зумовлює миттєву зміну конфігурації та властивостей білківмішеней. Баланс між фосфорилюванням і дефосфорилюванням визначає швидкість, напрям і силу внутрішньоклітинного сигналу, що дозволяє координувати узгоджену роботу «центру» — ядра і «периферії» — рецепторного «ансамблю» плазматичної мембрани. Таким чином, процес формування та передачі внутрішньоклітинного сигналу є послі­ довним та багатоступеневим, його можна ранжувати певною інтегральною схемою (рисунок на с. 109). Може відбуватися стимуляція багатьох перехресних сигнальних шляхів, що супроводжується активацією кіназних каскадів, які передають відповідний імпульс до ядра з наступною індукцією факторів транскрипції, регуляторних генів і циклінзалежних кіназ. Ряд ключових білків­координаторів можуть бути задіяні у реалізації декількох сигнальних шляхів. Так, співробітники ІЕПОР НАН України вивчають роль деяких поверхневих рецепторів і білків­координаторів сигнальних шляхів у злоякісній трансформації клітин. Дослідження зконцентровані на аналізі механізмів регуляції метаболічних процесів, які ініціюються в В­лімфоцитах через такі поверхневі рецептори, як BKP, CD40 та CD95. Особливу увагу приді­ ляють визначенню ролі та місця кіназ нової родини PKD, що можуть служити медіаторами та координаторами зв’язків між різними сигнальними системами. Ідентифіковані CD150­індуковані сигнальні шляхи у нормальних та злоякісно трансформованих В­лімфоцитах; з’ясовано роль різних тирозинкіназ і фосфатаз, а також адапторного білка SH2D1A у регуляції цих каскадів [17, 18].

Результат математичного аналізу білок­білкових та ДНК­білкових взаємодій показав, що геном — нелінійна система. А це означає, що зміни його параметрів у деяких межах не викликають значних порушень. У той час у певних випадках навіть дуже малі коливання параметрів можуть суттєво змінювати властивості всієї системи. Для клітини це може мати три принципово різні наслідки: 1) клітинна смерть,

1. затримка або посилення клітинної проліферації,
2. поява нового фенотипу злоякісної клітини [6].

   Сьогодні необхідно сконцентрувати зусилля на вивченні «функціонального онкогеному» та протеому пухлинних клітин, що дозволить пов’язати струк­

   туру генів із їх функцією; оцінити експресію білків та їх посттрансляційних модифікацій при злоякісних новоутвореннях різного гістогенезу; вивчити взає­ модію білків, їх окремих структурних та функціональних доменів. При цьому варто виділяти білкимаркери для конкретних пухлин; розробляти тестсистеми для діагностики, прогнозу та моніторінгу перебігу ракових захворювань. Зазначені тест­системи можуть базуватися на використанні моноклональних антитіл, які є найбільш точними реагентами, що можуть розпізнавати не тільки окремі білки, їх структурні та функціональні домени, але і посттрансляційні модифікації білків. Вивчення особливостей експресії компонентів сигнальних шляхів та змін протеому в клітинах злоякісних пухлин дасть можливість визначити шляхи фармакокорекції функціонування геному [19, 20].

   Як вже зазначено, порушення у регуляції клі­ тинного циклу — невід’ємна і, швидше за все, одна з провідних ознак неопластичної клітини. В якості

   «мотора» клітинного циклу виступають циклінзалежні кінази (ЦЗК). Зміна експресії, власне ЦЗК і відповідних циклінів, утворення їх комплексів, строго послідовна активація та інгібіція останніх забезпечують перехід від однієї фази клітинного циклу до наступної. З’ясовано, що активність значної частини білків­протоонкогенів і пухлинних супресорів спрямована на регуляцію тих чи інших комплексів циклін — ЦЗК. У той же час продукти ряду протоонкогенів є прямими компонентами у регуляторній петлі транскрипційних факторів та у сигнальних шляхах. Так, наприклад, одним із наслідків зв’язування рецепторів ростових факторів може бути активація певного набору транскрипційних факторів та експресії специфічних генів. Зокрема, дія ряду мітогенів викликає гіперекспресію генів р70S6Kα та р70S6Kβ, білковий продукт яких призводить до активації біосинтезу білку як у клітинах самої пухлини, так і в ендотеліальних клітинах судин пухлинної тканини [21]. Подібні реакції відбуваються і при зв’язуванні інтегринів із білками позаклітинного матриксу [22].

   Іншою важливою властивістю протоонкогенів та пухлинних супресорів є регуляція апоптозу. Найбільш класичними представниками таких «функціонерів» виступають пухлинний супресор р53 та протоонкоген Bcl-2, продукт якого діє як блокатор апоптозу. Активація р53 (унаслідок пошкодження ДНК, гіпоксії, гіпері гіпотермії, активації онкогенів, вірусної інфекції, втрати контактів клітини з субстратом тощо) дає могутній сигнал, у результаті якого включаються механізми активації обох шляхів апоптозу: мітохондріального та індукованого через «рецептори смерті», підвищується активність інгібіторів ЦЗК (відповідно, клітинного циклу) р16INK4a, р21 [23, 24], р53 регулює також активність білків родини Bcl­2, репресуючи ген антиапоптичного білка Bcl­2 і активуючи гени проапоптичних білків Bax, Puma, Noxa.

   Трансактивація р53 гену PIG-3 призводить до утворення радикалів кисню, які ушкоджують мембрани мітохондрій і стимулюють вихід у цитоплазму цитохрому С і апоптозіндукуючого білка (протеази AIF, що розщеплює низку ядерних білків каспазонезалежним шляхом). Співробітниками ІЕПОР НАН України встановлено, що супероксидні радикал­аніони та оксид азоту виступають ініціаторами гіпоксія­асоційованого злоякісного фенотипу пухлин та призводять до порушення редокс­центрів дихального ланцюга мітохондрій, а також беруть безпосередню участь в активації латентних форм матриксних металопротеїназ [25].

   Важливо зазначити, що за рахунок гетерогенності кожна трансформована клітина може мати власну систему координат регуляторних факторів. А ще більше ці системи різняться у залежності від типу пухлинних клітин. Визначення антигенного складу поверхневих мембран клітин патологічного клону при злоякісних новоутвореннях різного генезу, а особливо при лейкозах і пухлинах з «малих округлих синіх клітин» у дітей, дозволяє окреслити як гістогенетичне походження цих клітин, так і стадію диференціювання, на який зупинилося їх дозрівання. Аберантна експресія мієлоїдних антигенів (CD15, CD33, CD65) на поверхневих мембранах клітин при гострому лейкозі з найменш диференційованих В­клітин­попередників, вказує на наявність цитогенетичної аномалії t(v;11q23), що проявляється у реаранжируванні гена мієло­лімфолейкозу (MLL) і суттєво позначається на прогнозі захворювання. Гірший прогноз, за інших рівних умов, відзначено при наявності t(4;11) і t(9;11). У цьому випадку ексклюзивно експресуються гени НОХА9 і MEIS1, які можуть зумовити зміну лінійності клітин патологічного клону [26].

   У солідних типах клітин за рахунок особливостей цитоскелета та елементів міжклітинної адгезії число виявлених мутацій значно вище, ніж у лейкозних популяціях. «Асоціальний» тип поведінки у першу чергу пов’язаний з втратою системи контролю: контактного гальмування розмноження клітин, здатністю до проліферації незалежно від типу субстрату, зміною параметрів адгезивної взаємодії тощо. Саме такі зміни визначають інвазивний ріст і метастатичний потенціал [27]. Так, при прогресії аденокарцином ендометрія формуються пухлини з певним рівнем експресії генів білків Кі­67, р53, р21 та р16INK4a, що відображає біологічні особливості цих новоутворень. Урахування експресії зазначених маркерів, поряд із визначенням ступеню диференціювання пухлини, стадією процесу й іншими клінічними характеристиками, дозволяє проводити уточнюючу діагностику пухлинного процесу, призначати адекватну терапію та визначати прогноз перебігу раку ендометрію [28].

   Розуміння молекулярних порушень у механізмах регуляції апоптозу допоможе ідентифікувати не лише нові біомаркери, але й потенційні терапевтичні мішені. Наприклад, встановлено, що зміни стану

   генів родини Myc та гену Bcl-2 у разі дії вепезиду та флударабіну на клітини перещеплюваних ліній злоякісних лімфоїдних клітин людині (Вабо Т­клітинного генезу) мають неоднаковий характер за типом делецій та перебудов. Це може свідчити про вибірковість дії протипухлинних хіміопрепаратів на рівні генів­мішеней [29].

   Якщо порівнювати нормальні і пухлинні клітини, то в останніх чутливість до індукторів апоптозу значно зменшена. Сьогодні активно розробляють підходи до посилення апоптотичних ефектів у клі­ тинах. Зокрема, було доведено, що експозиція пухлинних клітин з інтерфероном (ІФН) значно посилює їх чутливість до апоптозу, індукованому різними протипухлинними чинниками [30]. Застосування рекомбінантного ІФН у неоад’ювантному режимі у хворих на рак молочної залози підтвердило цей феномен — значно пригнічувалась експресія онкогену Her­2/neu, знижувався проліферативний індекс, у той же час значно підвищувався апоптотичний індекс і експресія проапоптичного маркера — рецептора CD95 (FAS) у пухлинній тканині [31].

   У більшості трансформованих клітин виявляють ще додаткові дефекти на початку чи у кінці шляху передачі апоптотичного сигналу [32]. Дерегуляція апоптичних сигналів сприяє високій виживаності клітин і їх резистентності до дії терапевтичних агентів. Зокрема у пухлинних клітинах меланоми знижена експресія гену APAF-1 (апоптоз­протеазний активований фактор) за рахунок його метилювання або втрати відповідного алеля. Клітини з низьким рівнем APAF­1 проявляють надзвичайну резистентність до хіміотерапії [33, 34].

   Нещодавно результатами досліджень J.P. Piret та співавторів було показано, що важлива роль у системі «функціонального онкогеному» належить рівню транскрипції HIF­1 — ключового фактору, який ініціює активність біля 30 гіпоксія­індуцибельних генів. Лікування онкологічних хворих в умовах хронічної гіпоксії ракових клітин приводить до прискореної селекції клітин, які переважно експресують високий рівень Bcl­2 [35, 36]. Показано також, що гіпоксія активує РІ3К/Akt/NFκB­ і MAPK­сигнальні шляхи та підвищує рівень експресії генів MDR1, MRP1 та LRP [37]. Науковцями ІЕПОР НАН Украї­ ни встановлено, що в 91,5% хворих на рак шлунку пухлинна тканина є HIF­1­позитивною, при цьому в клітинах слизової, яка знаходиться на відстані 5–7 см від краю пухлини, експресію HIF­1 не спостерігають. Показано при цьому, що експресія HIF­1 корелює з ступенем диференціювання пухлини та з показником загальної виживаності хворих [38]. Із функціональною активністю HIF­1 пов’язують і експресію фактору росту ендотеліальних клітин (VEGF), який відіграє важливу роль не тільки у процесах неоваскуляризації пухлин, а й у низці біологічних особливостей останніх. Так, в експериментальних дослідженнях було показано, що формування лікарської резистентності до цис­

   платину супроводжується підвищенням рівня секреції VEGF та зменшенням метастатичного потенціалу пухлин [39].

   Важливим регулятором шляхів сигнальної трансдукції є екстрацелюлярний матрикс (ЕЦМ). Показано, що активація ЕЦМ підвищує експресію Bcl­2 та Bcl­x та пригнічує медикаментозно індукований апоптоз [40]. При цьому суттєво змінюється молекулярний профіль чутливих і резистентних клітин [41]. Металопротеіназа­7, що продукується пухлинними клітинами, асоціюється з метастазуванням і ангіогенезом, специфічно зв’язує Fas і FasL та інгібує Fas­залежний апоптоз [42].

   Сукупність наведених даних чітко пояснює, чому в процесі прогресії пухлинної хвороби чутливість пухлинних клітин до апоптичних лігандів знижується. Такі порушення є результатом дефіциту ключових виконавчих механізмів апоптозу, біологічні наслідки яких можливо виправитилише за умов своєчасного їх виявлення та пошуку шляхів індиві­ дуальної корекції. Сучасний розвиток фундаментальних наук та технології діагностики дозволяють проводити моніторинг змін основних регуляторних білків, маркерів природної та індукованої резистентності до лікарських засобів.

   На жаль, однією з характерних проблем сучасної медико­біологічної науки є великий часовий інтервал між відкриттям нових молекулярно­біологічних процесів і клінічним використанням таких даних, між тим прискорене впровадження останніх було б корисно для ранньої діагностики/скринінгу, класифікації пухлин, прогнозу перебігу хвороби, прогнозу відповіді на протипухлинну терапію, призначення адекватної терапії.

   Сьогодні вже існують певні підстави стверджувати, що терапія онкологічних хворих переживає своє друге відродження. Поступово ми відходимо від емпі­ ричного пошуку препаратів і наближаємось до раціонального їх створення і використання з метою корекції генетичних змін неопластичної клітини. Розуміння механізмів внутрішньоклітинної передачі сигналу та регуляції клітинного циклу привело до створення і впровадження у практику перших препаратів, які цілеспрямовано впливають на певні молекулярні мі­ шені («Targeted Therapy»), що відповідають за трансформацію клітини та пухлинну прогресію. Поступово реалізується мрія лікарів­онкологів: мати ліки, які максимально ефективно діють на пухлинну клі­ тину і при цьому мінімально шкодять здоровим органам та тканинам.

   Можна сформулювати основні задачі, вирішення яких потрібне для розробки «Targeted Therapy»: аналіз генетичних систем, відповідальних за патогенез хвороби та метаболізм лікарських засобів; виявлення генетичного поліморфізму відповідального за кодування трансформованих біомаркерів та потенційних мішеней для терапевтичного впливу; максимальна індивідуалізація методів молекулярно­генетичної діагностики; активний пошук нових

   маркерів і аномальних мішеней у сигнальній мережі клітин; створення компліментарних, або антисенсових препаратів; визначення рівня природної та індукованої резистентності до медикаментозної терапії; індивідуалізація методів лікування на основі досягнень протеоміки та фармакогеноміки.

   Накопичення такого масиву інформації вимагає прискореного створення автоматизованої системи аналізу та синтезу сучасних знань про активацію

   «функціонального онкогеному». Генетичний полі­ морфізм, який виникає у процесі патогенезу пухлинної хвороби, впливає на метаболізм ліків і зумовлює мішені потенційного впливу. Прогрес в аналізі генетичного поліморфізму відносно особливостей метаболізму та транспорту в клітині медикаментозних засобів ініціював виділення в окрему галузь знання фармакогеноміки. До її основних завдань слід віднести ідентифікацію генів, які контролюють передачу сигналу від поверхні клітини до ядра, метаболізм ксенобіотиків, репарацію нуклеїнових кислот, контроль клітинного циклу та апоптоз. Сьогодні стає все більш зрозумілим, що висока гетерогенність реакції організму на лікарські засоби, перш за все, зумовлена генетичними особливостями їх метаболізму, а також коливанням якості та кількості відповідних рецепторів. Виявлено, що майже усі гени, які включаються у метаболізм ліків, — поліморфні. До найбільш досліджених систем метаболізму слід віднести ізоформи цитохрому Р­450, N­ацетилтрансферази, метилтрансферази та ін. [12].

   Крім того, в останні роки накопичена велика кількість даних щодо «непухлинних» факторів, які впливають на процеси всмоктування, розподілу, метаболізму та виведення лікарських речовин; це вік, функціональний стан органів і систем, особливості біології клітин і субклітинних структур, хімічної природи ліків, взаємодія ліків між собою. Особливої ваги набувають ці фактори в умовах активації

   «функціонального онкогеному», дії додаткових чинніків ендогенної та екзогенної інтоксикації. Науковцями доведено, що таке індивідуальне ранжування може викликати варіабельність реакцій організму від 20 до 95%. Індивідуальні коливання призводять до того, що в середньому 10–40% людей взагалі не реагують на фармакотерапію. Швидкість елімінації ліків може відрізнятися у 4–40 разів, а їх метаболізм — у 10–100 разів.

   Саме тому виключно важливе значення для вирішення сучасних проблем медицини належить розробці стратегії створення нового покоління лі­ карських препаратів на базі знання молекулярних мішеней, використання векторних систем та нанотехнологій. Передбачають, що при поглибленому дослідженні структурно­функціональних особливостей рецепторів, ферментів, гормонів, іонних каналів та інших складових сигнальних каскадів, замість відомих на сьогодні близько 5 сотень мішеней для дії лікарських сполук буде встановлено від 3 до 10 тис. нових. Методами біоінформатики бу­

   дуть змодельовані та створені нові оригінальні антисенсові та інші регуляторні чинники. Методи моделювання in silico дозволять не тільки передбачити структуру окремих біологічно активних молекул, їх взаємодію, але й роботу біологічних сіток у клі­ тинах, які забезпечують сигнальні каскади, що регулюють процеси диференціювання, проліферації та апоптозу. Стимуляція роботи таких метаболічних сіток дозволить виявити їх ключові регуляторні компоненти, вибрати мішені та створити дизайн біологічно активних речовин із специфічною активністю. Настав час, коли ми можемо перенести весь масив знань функціональної геноміки на вирішення сучасних проблем у подоланні раку. Однак наблизити вирішення цієї мети ми зможемо лише тоді, коли на основі сучасних молекулярно біологічних і біоінформатичних досліджень будуть сформовані відповідні бази даних, які ляжуть в основу мап­експресії ключових білків, що дозволить скласти атлас ракового геному.

   Таким чином, є всі підстави сподіватися, що ми станемо свідками того, як у найближчому майбутньому жорсткі протокольні схеми лікування поступляться місцем логічному, індивідуальному, більш ефективному і ощадливому підходу, основним принципом якого буде: «Кожному хворому — свої ліки, в свій час і в оптимальній дозі».

   ЛІТЕРАТУРА

   1. Guttmacher AE, Collins FS. Welcome to the genomic era. N Engl J Med 2003; 349: 996–8.
   2. Чехун ВФ. Компоненти протеому – складова молекулярної діагностики і терапії. Журн АМН України 2004; 10 (2): 273–6.
   3. Baak JPA, Janssen EAM, Soreide K, Heikkilae R. Genomics and proteomics — the way forward. Annals Oncol 2005; 16 (Suppl 2): ii30–ii40.
   4. Posadas EM, Simpkins F, Liotta, et al. Proteomic analysis for the early detection and rational treatment of cancer­realistic hope? Annals Oncol 2005; 16: 16–22.
   5. Tsanev R. Evolution and genetic network — the role of nonlinearity. Evol Cognit 1996; 2: 59–64.
   6. Tsanev R. Molecular mechanisms of cancer cells survival. J BUON 2005; 10: 309–18.
   7. Фільченков ОО, Стойка РС. Апоптоз і рак: від теорії до практики. Тернопіль: ТДМУ, 2000. 524 с.
   8. Мойбенко АА, Досенко ВЕ, Нагибин ВС. Ферментативные механизмы апоптоза. Журн патол физиол эксперим терапия 2005; 3: 17–26.
   9. Mels M. Application of Apoptosis to Cancer Treatment. Ed by Sluyser. Springer, 2005. 370 р.
   10. Hunter T. Oncoprotein Networks. Cell 1997; 88 (3): 333–46.
   11. Altieri DC. Survivin and apoptosis control. Adv Cancer Res 2003; 88: 31–52.
   12. Свердлов ЕД. Перспективы использования достижений геномики в медицине: начало эры полногеномной медицинской генетики. Журн патол физиол эксперим терапия 2001; 1: 3–22.
   13. Канцерогенез / Под ред ДГ Заридзе. Москва: Медицина, 2004. 576 с.
   14. Залєток СП, Яковенко ОЯ, Александрова НО та ін. Дослідження взаємодії поліамінів з ядерним фактором транскрипції NF­kappaB методом комп’ютерного моделювання. Укр біохім журн 2002; 74 (5): 133–8.

        

   15. Zaletok S, Alexandrova N, Berdynskykh N, et al. Role of poliamines in the function of nuclear transcription factor NF­kB in breast cancer cells. Exp Oncol 2004; 26 (3): 221–5.
   16. Shlapatska LM, Berdova GG, Kovalevska LM, et al. Signal transduction pathways in Burkitt’s lymphoma cell lines BL41 and DG75 with different sensitivity to doxorubicine. Exp Oncology 2004; 26(3): 210–6.
   17. Mikhalap SV, Shlapatska LM, Yurchenko OV, et al. The adaptor protein SH2D1A regulates signaling through CD150 (SLAM) in B cells. Blood 2004; 104 (13): 4063–70.
   18. Yurchenko MY, Kashuba EV, Shlapatska LM, et al. The role of CD150­SH2D1A association in CD150 signaling in Hodgkin’s lymphoma cell lines. Exp Oncol 2005; 27 (1): 24–30.
   19. Шляхи та перспективи розвитку експериментальної онкології в Україні / За ред ВФ Чехуна / Київ: ДІА, 2001. 256 с.
   20. Smeds J, Miller LD, Bjohl J, et al. Gene profile and response to treatment. Annals Oncol 2005; 16 (Suppl 2): ii195–ii202.
   21. Lizogubov VV, Lytvyn DI, Dudchenko TM, et al. Immunohistochemical analysis of S6K1 and S6K2 expression in endometrial adenocarcinomas. Exp Oncol 2004; 26 (4): 287–93.
   22. Пальцев МА, Иванов АА, Северин СЕ. Межклеточные взаимодействия. Москва: Медицина, 2003. 288 с.
   23. Liang P, Pardee AB. Analyzing differential gene expression in cancer. Nat Rev Cancer 2003; 3: 869–76.
   24. Wyelie AH. Apoptosis: cell death under homeostatic control. Arch Toxicol Suppl 1987; 11: 3–10.
   25. Burlaka AP, Sidorik EP, Ganusevich II, Osinsky SP. Effects of radical oxygen species and NO: formation of intracellular hypoxia and activation of matrix metalloproteinases in tumor tissues. Exp Oncol 2006; 28 (1): (In press).
   26. Глузман ДФ, Скляренко ЛМ, Надгорная ВА, Климнюк ГИ. Иммуноцитохимическая диагностика опухолей кроветворной и лимфоидной тканей у детей. Киев: ДИА, 2005. 199 с.
   27. Ровенский ЮА. Клеточный и молекулярные механизмы опухолей инвазии. Биохимия 1998; 63 (9): 1204–21.
   28. Бучинська ЛГ, Білик ОО, Юрченко НП та ін. Імуногістохімічне визначення експресії білків p53, р21WAF1/CIP1, р16INK4A та КІ­67 в епітеліальних клітинах хворих на залозеву та атипову гіперплазію ендометрію. Онкологія 2006; 8 (2): 192–5.
   29. Фільченков ОО, Завелевич МП, Кішинська ОГ, Смирнова ІА. Структурні зміни апоптоз­асоційованих генів BCL-2 та родини MYC в лейкозних клітинах людини при дії інгібі­ торів реплікації й синтезу ДНК. В Збірник статей за матеріалами проектів ДФФД «Фундаментальні орієнтири науки (Біологія та науки про Землю і навколишнє середовище)». Київ: Академперіодика, 2005.С. 23–35.
   30. Кудрявец ЮЙ. Інтерферон­альфа посилює розвиток апоптозу, індукованого різними чинниками в пухлинних клі­ тинах in vitro. Эксперим онкол 2001; 23 (4): 267–73.
   31. Жильчук ВЄ, Воронцова АЛ, Кудрявець ЮЙ та ін. Вплив неоад’ювантної інтерферонотерапії на патоморфоз та імуногістохімічні особливості раку молочної залози. Онкологія 2005; 7 (2): 157–60.
   32. Igney FH, Krammer PH. Death and anti­death: tumor resistance to apoptosis. Nat Rev Cancer 2002; 2: 277–88.
   33. Soengas MS, et al. Inactivation of apoptosis effector Apaf­1 in malignant melanoma. Nature 2001; 409: 207–11.
   34. Hickman ES, Helin K. The regulation of APAF­1 expression during development and tumourigenesis. Apoptosis 2002; 7: 167–71.
   35. Piret JP, et al. Hypoxia and CoC12 protect Hep­G2 cells against serum deprivation­ and t­BHP­induced apoptosis: a possible anti­apoptotic role for HIF­1. Exp Cell Res 2004; 295: 340–9.
   36. Dong Z, Wang J. Hypoxia selection of death — resistant cells. A role for Bcl­x(L). J Biol Chem 2004; 279: 9215–21.
   37. Yokoi K, Fidler IJ. Hypoxia increases resistance of human pancreatic cancer cells to apoptosis induced by gemcitabine. Clin Cancer Res 2004; 10: 2299–306.
   38. Осинский СП, Гуменюк ЛД, Осинский ДС, Меренцев СП. Экспрессия гипоксия­индуцибельного фактора­1в ткани рака желудка человека и ее связь с некоторыми клиническими характеристиками заболевания. Онкология 2006; 8 (1): 33–7.
   39. Solyanik GI, Pyaskovskaya ON, Garmanchuk LV. Cisplatin­ resistant Lewis lung carcinoma cells possess increased level of VEGF secretion. Exp Oncol 2003; 25 (4): 260–5.
   40. Mitsiades N, Poulaki V, Mitsiades CS, Anderson KC. Induction of tumour cell apoptosis by matrix metalloproteinase inhibitors: new tricks from a (not so) old drug. Expert Opin Investing Drugs 2001; 10: 1075–84.
   41. Chekhun VF, Lukyanova NYu, Yurchenko OV, Kulik GI. The role of expression of the components of proteome in the formation of molecular profile of human ovarian carcinoma A2780 cells sensitive and resistant to cisplatin. Exp Oncol 2005; 27 (3): 191–5.
   42. Mitsiades N, et al. Matrix metalloproteinase­7­mediated cleavage of Fas ligand protects tumor cells from chemotherapeutic drug cytotoxicity. Cancer Res 2001; 61: 577–81.